Мама, донька, бандюган - Андрій Анатолійович Кокотюха
-Коли бути відвертим, мене не чекає ніхто. Компанію знайти не складно, але бажання великого немає. Та як уже проганяєте...
-Дурниці, ми з Оксаною вдвох. Проходьте, гостем будете.
-Аби знав - прихопив би костюм Діда Мороза.
-Вам би дуже личило. Роздягайтеся. О, куртка, бачу, незмінна?
-Ну, будемо вважати її щасливою. Для чого міняти щастя. Коли легко заліпити дірку. Візьміть, тут шампанське, ще якісь наїдки. Більше ні до чого не додумався, звідки я знаю, яких саме дарунків ваша родина чекає від Діда Мороза?
З важеньким пакетом у руках Людмила стояла і спостерігала, як Олег вішає куртку на гачок, знімає черевики, поправляє краватку, обсмикує борти піджака, розчісується.
-Можна проходити?
-Бачу, рана вас вже не дуже турбує.
-На мені, наче на псові. Навіть швидше, коли кров змиває щаслива рука.
-Вважаєте мою руку щасливою?
-І легкою. Насправді трошки ниє, дискомфорт є, наклали кілька швів, після нового року знімуть. Лікар Айболить приїжджав, живився, головою кивав. Пощастило мені, мовляв, страшенно. Саме під таким кутом нанесена рана особливої шкоди не завдає. Заживе швидко. Правда, нині ще діє постільний режим.
-Ви його завжди так злісно порушуєте?
-Дивлячись, хто його прописує, - Рибалка ступив до Людмили ближче. - Як Оксана?
-Спитаєте в неї самі, вона не відлипає від телевізора.
Олег легко взяв Людмилу за лікоть, ледь стиснув.
-Чого ми наче піонери? Ви мене в цій квартирі майже голим бачили, шприцем у задницю штрикали. Не чужі, виходить, люди. Може, на хрін "викання", на "ти" перейдемо?
Людмила нічого не відповіла. Вона, коли чесно, не надала особливого значення Олеговим словам. Тримаючи в руках пакета з продуктами, жінка подумки картала себе за те, що не вдягнула сукні, що не підказала їй цього рішення хвалена інтуїція, і, найприкріше, що зараз уже незручно бігти перевдягатися.
-Оце гості! З наступаючим, Олег не дядя!
У дверях кімнати стояла Оксана. У спортивному костюмі.
Частина 2. Донька: з тигрячих пазурів (січень)
1.
Усе йшло дуже добре. Алла Різник, гола і надзвичайно задоволена собою,
сиділа в спальні перед великим, у людський зріст, дзеркалом і ліниво чесала волосся масажним гребнем з дерев`яними зубчиками. Крім дзеркала, здоровенного ліжка, музичного центра в кутку та журнального столика у стилі ампір, заставленого рештками вчорашньої різдвяної вечері, в спальні не було. Поруч - вхід до ванної, де у здоровенному джакузі ніжився зранку Денис. Тут вони зустріли Різдво. Савицький замовив для святої вечері, як належить, дванадцять пісних страв: ікру червону, ікру чорну, кальмарів, мідій, устриць, лобстерів, креветок, білих грибів, ананас, лимон, грейпфрут і упаковку несмачних тепличних полуниць.
Апартаменти коштували скажених грошей. Їй не назвали суму. Так і сказали - скажених. Бо той, хто за них платить названу суму, не торгуючись, скажений або божевільний. Алла навіть боялася говорити це коханцеві. Доїти, тим більше - розорювати директора ринку "Універсум", який ще досі лишався для неї Дені, в плани не входило. Савицький сам поліз у зашморг: "Я з тобою скажений, божевільний, навіть шалений!".
То була свята правда. Аллі вдалося закохати його в себе остаточно, безповоротно, а головне - обережно. Довго довелося пояснювати - родину та роботу заради неї кидати не варто. Втіхи, які практикувалися в китайському салончику, вони й без того будуть продовжувати всякі такі розваги. Слава Богу, нарешті розтопився льодяник! Нарешті пробудилася Денисова підсвідомість і всі потаємні бажання повилазили назовні. Тепер завдання чемної на розпусної коханки - підкидати дровець у цей зажеврілий вогник. Правда, жоден з її попередніх коханців таких вивертів та фантазій не прагнув. Коли відверто, Алла й сама не дуже оце все розуміла. Її збуджували просто сильні мужчини, в них навіть мусить бути прихованим щось тваринне. Звичайно, тваринність ця не повинна проявлятися через мордобій. Свої стосунки з Савицьким Алла сприймала в першу чергу як гру. Ну і, ясна справа, про існування Олега Рибалки забувати не слід.
Він точно її пам`ятає. Після двох відвідин китайського оздоровчого салончику, ще перед Новим роком, Денис Савицький бажав бачити коханку біля себе постійно. Вона натякнула - ну не на роботі ж! Він погодився, і Алла з жалем констатувала - салони салонами, та робота лишається для Савицького на першому місці. Він і далі не вимикав мобільного телефона під час любощів, але був готовий у будь-яку хвилину зірватися для залагодження термінових справ, проведення переговорів, зустрічей, укладання різних угод. Тримати під контролем відразу два ринки і вести розмови про відкриття третього - це вам не жарти, не китайські мазі в пеніс втирати... хоча й ця процедура для жартів не робиться... Зате коханка, сама того не бажаючи, опинилася в курсі всіх справ свого Дені. При нагоді й натякнула: мовляв, є начальник охорони, симпатичний мужик, здається, діловий, чому її Дені нема на кого покластися... Савицький почав терпляче пояснювати, що входить у функції начальника охорони, тим більше - на кожному базарі інший, але Рибалкою він задоволений, цей справді координує загальні охоронні дії, хоча основна його парафія - "Універсум".
Ясно. Поки що нацькувати з так званих своїх на Карася не виходить. Та Алла чомусь вірила, що обрала вірну тактику. З іншого боку до Рибалки не підкотитися. Та й для роботи коханця використовувала по повній програмі: виявляється, Денис Вікторович Савицький - досить відома серед бізнесових кіл людина, незалежно від ступеню легальності бізнесу. Її власне керівництво лишалося задоволене: коли про мужика-профі кажуть: "Професію не проп`єш!", про себе Алла сміливо і впевнено могла сказати: "Професію не протрахаєш!" Нічого, воно не шкодить, коли впливові кияни і деякі гості міста знають, що коханка у Савицького - відома в своїх колах журналістка. Заступників уже легіони.
Може, хтось десь якось допоможе притиснути Рибалці його погане жало.
Мугикаючи щось під носа, з ванної вийшов
