Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник) - Руслан Найда

– Не так складно почати, як втриматися. Особливо важливий завжди перший рік. Доводиться працювати по чотирнадцять годин, ти ж знаєш… Самі часто без зарплатні…

При всій відкритості він одразу ж заспівав знайому пісню:

– Повір, тобі не треба думати про власний бізнес. Допоможи нам стати на ноги, і ми тебе не образимо. Будеш як сир в маслі, Великим Художником у столиці світу – Нью-Йорку… Мєчта!

Майкл знав, куди бити… Але і я зрозумів, що рано чи пізно стану сам собі босом, а також – що Майкл за мене тримається. Щодня він щедро пригощав пончиками із сусідньої пекарні й моєю улюбленою китайською їжею. Не міг тільки збагнути, чому він за мене тримається – в Нью-Йорку ж тисячі художників і половина з них – безробітні…

Тільки маючи вже власну справу, я збагнув: одна з найбільших проблем у бізнесі всіх часів і народів – кваліфіковані робітники. Без таких власникам самим доводиться працювати вдвічі більше, а це не входило в їхні плани. У свої двадцять три роки я був кваліфікованим робітником для Майкла й Джула.

За традиційним ланчем з китайською їжею боси завжди говорили про бізнес, як краще його облаштувати, а я їв і мотав собі на вус. Вони часто сварились, але коли доходило до найважливішого – життєздатності справи, – завжди могли порозумітись. Одного разу я став свідком такої суперечки. Джул лютував:

– Хіба це в нас бізнес? Справжній бізнес не повинен вимагати моєї присутності!

Далі партнери перейшли на «хівру», свою третю мову спілкування. Я здогадався по інтонації, що незрозуміла мова багата фразеологічно… Джул продовжував:

– Якщо я працюю тут зранку до ночі – це вже не бізнес, а моя робота. Я тоді найманець у самого себе!

Майкл відпирався, як міг:

– Коли не хочеш працювати – навіщо заварював зі мною цю кашу? Грав би собі в біржу чи сидів на старій роботі. Або винайди електричну лампочку врешті-решт, як Едісон, і збирай все життя процент з кожної!

Часто розмови партнерів у ті часи були мені так само зрозумілі, як їжакові знаки дорожнього руху. Та суть розмови не викликала сумніву. Джул підсумував:

– Тому і вляпався в бізнес з тобою, бо не було достатнього капіталу… Мав би досить бабла для початку – не сидів би тут дні і ночі!

Того вечора боси ще довго сиділи за китайською їжею навколо столу й вирішували питання виживання бізнесу… Підсумували:

– Гроші повинні працювати на тебе, а не навпаки!

На другий день я був у майстерні на дев’яту ранку, як звичайно. Майкл вже різав шматок скла – замовлення якоїсь ранньої пташки.

– Бачиш, ти тільки приплентався, а я вже на роботі з сьомої і встиг заробити кілька центів! Сідай снідати.

На їжу боси ніколи не скупились, як би не було сутужно. Ми завжди зранку снідали на роботі, і це по-справжньому допомагало налаштувати нормальну робочу атмосферу. В результаті вигравав бізнес. Бо працював уже ніби по дружбі і викладався трохи більше, ніж робив би це на голодний шлунок.

Я спитав Майкла про вчорашню розмову і взагалі, як він уявляє собі бізнес. Що воно за диво?

– Розумієш, найголовніше в бізнесі, щоб гроші працювали на тебе, а не ти на них. Багаті стають ще багатшими навіть не поворухнувши пальцем…

– ??? – оформилось моє німе запитання.

– Бачиш – усе залежить від ідеї. З неї починається прибуток! Якщо ідея правильна і розрахунок вірний, усе стане на свої місця.

Кип’ятильник закип’ятив воду. Ми заварили чай і влаштувались за столом, струсивши з нього залишки битого скла. Майкл розговорився:

– Дивись, п’ять років тому ми з другом мали такий же бізнес. Тоді ми добряче пересварилися, і я вийшов зі своєю часткою у тридцять штук. Спитай мене, де ті гроші зараз – просадив, проїв, прогуляв. Бач, заробити можна – відкласти важко. Мені одразу ж треба було почати нову справу, або хоча б вкласти гроші в цінні папери. А я – купив собі дорогий годинник, дружині – камінчиків, класну машину в кредит… Уже за кілька місяців на рахунку гуляв вітер, і дружба загула… Моя найбільша помилка, через яку я тепер і морочусь тут з тобою, – треба було купувати не пасиви, а активи!

– Майкле, а що воно таке?

– Усе дуже просто. Пасиви: машина, годинник, одяг, майно, собівартість яких з кожним днем тане. Активи: нерухомість, цінні папери, золото – їх вартість щодня зростає. Якби я купував щось таке, що давало б мені прибутки, було б усе ОК. А я ще й набрав алігаторів-кредитів, вони мене і з’їли… Їх же годувати треба, як от тебе, наприклад…

Майкл подивився на годинник.

– Ну, нема чого тут розсиджуватись. Твій час – мій актив.

Я навчився гравірувати піском на склі цілі картини й рельєфи, і справи «Скляного Палацу» пішли вгору. За мистецтво в Нью-Йорку можна взяти вдесятеро більше, ніж за звичайний шматок скла, вірили мої боси. Щодня я чув від них: «Ну що, є нові ідеї? Думай, Художнику, думай!» І я думав – ніхто й ніщо мене не стримувало. За кілька місяців вітрина сяяла на весь Бруклін зразками художнього скла. Були тут різні техніки: різьблення, скульптури зі шматків скла, вітражі й позолота. Люди починали це все замовляти, потік готівки став збільшуватись. Джул повторював:

– Якщо в бізнес не