Трагедія гетьмана Мазепи - Валентин Лукіч Чемеріс

Їx рівно дванадцять, уцілілих на сьогодні

Перегляньте, перегляньте архівник… ви людина вчена, поворушіть трохи це прадідівське писаннячко, колись якась користь з цього буде.

О. Донченко

Моя ти любо! усміхнись,

І вольную святую душу

І руку вольною, мій друже,

Подай мені.

З поетичного послання Тараса Шевченка до коханої. Лікери

Сьогодні ми вживаємо для епістолярного жанру [12] термін «листи» (хоча й «письмо» в значенні «лист» має право на життя), а він ласкаво так називав їх письмечками. Бо ж листи його (письма) коротенькі, справді кожне – письмечко, писаннячко.

І кожне його письмечко до неї, до єдиної у світі білому Мотрононьки Кочубеївни, яку він «сердечне шалене любив» і яка його «ізсушила і своїм личком і своїми обітницями»; так ось, кожне його письмечко справді щасливе, адже «в рученьках її білих» воно було. Тому й щасливіше, «нежелі мої бідні очі, що тебе не оглядають…»

Тож і ми будемо їх так називати: письмечко.

Письмечко перше

Моє серденько. Мій квіте рожаной!

Сердечне на тоє болію, що надалеко од мене ідеш, а я не могу очиць Твоїх і личка біленького видіти: через сеє письмечко кланяюся і всі члонки цілую любезно.

Письмечко друге

Моє серденько!

Зажурилемся, почувши од дівки таке слово, же В. М. за зле на мене маєш, иже В. М. при собі не задержалем, але одослал додому. Уваж сама, що б з того виросло.

Перша, що б твої родичі по всім світі розголосили: же взяв у нас дочку у ночі ґвалтом і держить у себе місто підложниці.

Друга причина, же державши В. М. у себе, я бим не могл жадною мірою витримати, да і В. М. также: мусілибисьмо із собою жити так, як малженство кажеть, а потом прийшло би неблагословеніє од Церкви і клятва, жеби нам з собою не жити. Гді ж би я на тот час поділ. І мні б же чрез теє В. М. жаль, щоб есь на потом на мене не плакала.

Письмечко третє

Моє сердечне коханнє!

Прошу і велце прошу, – рачь зо мною обачитися для усной розмови. Коли любиш, не забувай же: коли не любиш, не споминай же! Спомни свої слова, же любить обіцяла, на що мині і рученьку біленькую дала.

І повторе, і простократне прошу, назначи хочь на одну мінуту, коли маємо з собою видітися, для общого добра нашого, на котороє сама ж преже сего соізволила єсь била; а неім теє будеть, пришли намисто з шиї своєй, прошу.

Письмечко четверте

Моє сердечко!

Уже ти мене ізсушила красним своїм личком і своїми обітницями. Посилаю тепер до В. М. Мелашку, щоб о всім розмовилася з В. М. Не стережися єї ні в чем, бо єсть вірная В. М. і мині во всім. Прошу і велце, за нужки В. М., моє серденько, облапивши, прошу, не відкладай своєї обітниці!

Письмечко п’яте

Моє серце коханоє!

Сама знаєш, як я сердечно, шалено люблю, ще нікого на світі не любив так. Моє б тобі щастя й радість. Нехай би їхала, да жила у мене; тілько ж я уважив, який конець з того може бути, при такій злості й заїдливості твоїх родичів. Прошу, моя любенька, не одмінися ні в чім, яко ж не поєднократ слово своє і рученьку давала, а я взаємно, поки жив буду, тебе не забуду».

Письмечко шосте

Моє серденько!

Не маючи відомости о повоженню В. М., чи вже перестали В. М. мучити і катовати, – тепер теди одїжаючи на тиждень на певніе місця, посилаю В. М. одїзного через Карла, котрое прошу завдяче прийняти, а мене в неодмінной любві своєй ховати!

Письмечко сьоме

Моє серденько!

Тяжко болію на тоє, що сам не могу з В. М. обширне поговорити, що за отраду В. М. в теперешнем фрасунку учинити. Чого В. М. від мні потребуєш, скажи все сій дівці. В остатоку, коли они проклятії твої, тебе цураються – іди в монастир, а я знатиму, що на той час з В. М. чинити. Чого потреба і повторе пишу, ознайоми мині В. М.!

Письмечко восьме

Моя сердечне коханая!

Тяжко зафрасовалемся, почувши, же тая катувка не перестаєть В. М. мучити, яко і вчора тоє учинила. Я сам не знаю, що з нею, гадиною, чинити. То моя біда, що з В. М. слушного не маю часу о всім переговорити. Болш од жалю не можу писати: тільки тоє, якож колвек станеться, я, поки жив буду, тебе сердечне любити і зичити всего добра не перестану, на злость моїм і твоїм ворогам.

Письмечко дев’яте

Моя сердечне коханая!

Вижу, же В. М. во всем одмінилася своєю любовію преженію ку мні. Як собі знаєш: воля твоя, чини, що хочеш! Будеш на потом того жаловати. Припомни тілько слова свої, под клятвою мні даніє, на тот час, коли виходила єсь з покою мурованого о мене, коли далем тобі перстень діяментовій, над которій найліпшого, найдорогшого у себе не маю: «же хочь сяк, хочь так будеть, а любов межи нами не одміниться».

Письмечко десяте

Моє серденько!

Бодай того Бог з душею розлучив, хто нас розлучаєть. Знав би я, як над ворогами помститися, тільки ти мені руки зв’язала. І з великою сердечною тескницею жду од В. М. відомости, а в яком ділі, сама добре знаєш: прошу теди велце, учини мні скорій одвіт на сеє моє писаннє, моє серденько!

Письмечко одинадцяте

Моя сердечне коханая, наймильшая, найлюбезнішая Мотрононько!

Вперед смерти на себе сподіваюся, ніж такой в серцу Вашом одміни. Спомни тілько на свої слова, спомни на свою присягу, спомни на свої рученьки, котріє мені не поєднократ давала, же мене, хочь будеш за мною, хочь не будеш, до смерті любити обіцяла.

Спомни на остаток любезную нашу бесіду, коли єсь бувала у мене на покою: нехай Бог неправдивого караєть, а я, хоч любишь, хоч не любишь мене, до смерти тебе, подлуг слова свого, любити і сердечне кохати не перестану, на злость моїм ворогам. Прошу і велце, моє серденько, яким колвек способом обачься зо мною, що маю