Трагедія гетьмана Мазепи - Валентин Лукіч Чемеріс
Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!
І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди».
Це та любов, про яку писав Василь Симоненко:
Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?
Надбанням літератури і – ширше – духовності, культури, того, що робить людей людьми на планеті Земля – стали неймовірні за своїми почуттями листи Антона Чехова до коханої Ліки Мізинової, що їх історики називають «сценічним романом у віршах» (написані протягом 20 років – 1884–1904).
Драматург Л. Малюгін за цими листами написав знамениту п’єсу про Чехова та Ліку Мізинову «Несмешливое счастье мое». Яка любов, що й сьогодні нікого не залишає байдужим – і ніколи, і нікого не залишить!
А скільки любовних листів, що збагатили і літературу, і світ людей, написали до своїх коханих Павло Тичина, Юрій Яновський, Олесь Гончар, Джордж Байрон, Вольфґанґ Ґете, Стендаль, Проспер Меріме, Оноре де Бальзак, Жорж Санд, Гі де Мопассан, Олександр Пушкін, Федір Тютчев, Олександр Блок… І ще багато-багато письменників світу, поетів і прозаїків (а втім, всі вони, навіть прозаїки, були поетами в душі й любові)!
До цієї плеяди належить і Мазепа – не забуваймо, перш за все він був поетом, а вже потім державним діячем. І його листи до Мотрононьки Кочубеївни теж належать людству, бо вони теж його збагатили. Тож повторимо слідом за поетесою Тетяною Майданович:
Не перші ми і не останні —
Хоч віють бурі навісні,
Серця скоряються коханню,
Як сад скоряється весні.
Епіграфом до листів Мазепи можна поставити рядки їхнього автора з його одинадцятого любовного послання:
«Щасливії мої письма, що в рученьках твоїх бувають, нежелі мої бідні очі, що тебе не оглядають».
Або рядки Адама Міцкевича, що ними він звертався до своєї коханої:
Як було радів я, як тебе зустріну!
Як тебе кохав я, миле чорнобрів’я!
Буду тобі й зараз вічним до загину:
Частку мого серця при тобі лишив я.
(Переклад П. Тичини)
Листи адресатці передавала дівка Мелашка та іноді служка Дем’ян. Одначе збереглася легенда про старовинний дуб на алеї, що поєднувала маєтки Мазепи й Кочубея, він зберігся й по сьогодні – дуби довго живуть, іноді сотні й сотні років. Алея та називається «алеєю кохання», а в дуплі дуба закохані й ховали своє листування. Принаймні через те дупло тримали зв’язок… Разом з листами гетьман передавав коханій і дарунки – часто книжечку, перстеньок. Про це так яскраво передано в опері «Мазепа» П. І. Чайковського.
Крім того, в огорожі обійстя Кочубеїв була дірка, через яку Мазепині порученці проникали в маєток генерального судді, а далі, ховаючись, тінями-кажанами, в будинок. І вже потім до покоїв Мотрі…
Історики й письменники подають листи, як поеми кохання, пісні любовних захоплень, що так і є, вони емоційно-вражаючі і наче написані сьогодні, хоч їм вже понад триста років.
Четверте століття почалося звідтоді, як Мазепа написав ті листи, і в них нуртує незборима сила кохання, киплять пристрасті почуття їхні святі.
Збереглися ці маленькі шедеври лірики, тільки дякуючи тому, що їх знайшов у дочки батько, забрав і згодом не зовсім порядно вчинив, доклав листування – інтимне, дочки – до свого доносу на гетьмана Мазепу. Ось який він, гетьман, мовляв, крім того, що затіває відрив України від Москви, ще й спокушає старий гріховодник і чародій його невинну дочку… Коли генеральний суддя буде арештований, листи Мазепи до Мотрі Кочубеївни поверне адресату російський канцлер Головній – як особисте листування, що немає ніякого відношення до політичних доносів Кочубея. Ще й запевнить гетьмана, що з листів не знімали копій.
Але насправді царські чиновники зняли копії з листів Мазепи і поклали – так, на всякий нагальний випадок – в архів. Там їх на початку XІX століття і знайшов історик Д. Бантиш-Каменський.
Оригінали дванадцяти листів Мазепи до Мотрі, що їх викрав у дочки Кочубей і передав цареві, і сьогодні зберігаються у московських архівах часів Петра Першого.
Як і інші повідомлення добровільних донощиків – Україна завжди була на них щедра, – про любовні пригоди українського гетьмана, але ніяких даних про Мотрю там немає. Як і листів її, що їх дівчина передавала у відповідь на листи коханого. Вони були, Мотря їх писала (про те, що вони були, свідчать листи Мазепи). Але… Не інакше, як їх знищив Кочубей – який жаль, яка неймовірна втрата!
Сьогодні листи Мазепи не просто друкують і передруковують, їх вивчають історики та інші спеціалісти. За даними Інтернету, 2002 року в Італії відбувся міжнародний семінар, присвячений життю й політичній діяльності великого українського гетьмана (якого й сьогодні в Україні ще ні-ні та й називають зрадником). На семінарі виступив професор Єрусалимського університету Вольф Москович, який багато років вивчав і вивчає ті листи Мазепи та його життя і діяльність.
Ось що він відповів (за даними Інтернет-видання):
– Вперше ці листи були опубліковані у XІX столітті. Я давно займаюсь дослідженням життя Мазепи, хочу показати його в іншому світлі, не тираном, як стверджують російські історики, а мудрим політиком. І розповісти правду про його романи. Так, він мав усе, що хотів, але не був диктатором і підступним спокусником. Самі ж листи мають певну динаміку: перші п’ять – Мазепа любить і вірить в любов Мотрі, із шостого – він хоче знову повернути дівчину до батуринського палацу й останні – муки, що не може запропонувати своїй «голубці» заміжжя. Вони цікаві українською стилістикою того часу. На прикладі листів, що збереглися, видно і стиль, і те,
