Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой
Mon père ne m'a pas parlé du prétendant, mais il m'a dit seulement qu'il a reçu une lettre et attendait une visite du prince Basile. Pour ce qui est du projet de mariage qui me regarde, je vous dirai, chère et excellente amie, que le mariage, selon mol, est une institution divine à laquelle 11 faut se conformer. Quelque pénible que cela soit pour moi, si le tout-puissant m'impose jamais les devoirs d'épouse et de mère, Je tâcherai de les remplir aussi fidèlement que je le pourrai, sans m'inquiéter de l'examen de mes sentiments à l'égard de celui qu'il me donnera pour époux. J'ai reçu une lettre de mon frère, qui m'annonce son arrivée à Лисі Гори avec sa femme. Ce sera une joie de courte durée, puisqu'il nous quitte pour prendre part à cette malheureuse guerre, à laquelle nous sommes entraînés dieu sait comment et pourquoi. Non seulement chez vous au centre des affaires et du monde on ne parle que de guerre, mais Ici, au millieu de ces travaux champêtres et de ce calme de la nature que les citadins se représentent ordinairement à la campagne, les bruits de la guerre se font entendre et sentir péniblement. Mon père ne parle que marche et contrejnarche, choses auxquelles je ne comprends rien; et avant-hier en faisant ma promenade habituelle dans la rue du village, Je fus témoin d'une scène déchirante… C'était un convoi des recrues enrôlés ches nous et expédiés pour l'armée… Il fallait voir l'état dans lequel se trouvaient les mères, les femmes, les enfants des hommes qui partaient et entendre les sanglots des uns et des autres! On dirait que l'humanité a oublié les lois de son divin sauveur, qui prêchait l'amour et le pardon des offenses, et qu'elle fait consister son plus grand mérite dans l'art de s'entretuer.
Adieu, chère et bonne amie, que notre divin sauveur et sa très sainte mère vous aient en leur sainte et puissante garde.
Marie»[214].
— Ah, vous expédiez le courrier, princesse, moi j'ai déjà expédié le mien. J'ai écris à ma pauvre mère[215], — заговорила, усміхаючись, приємно-швидким, соковитим голоском m-lle Bourienne, гаркавлячи на р і вносячи з собою в зосереджену, сумну й похмуру атмосферу княжни Марії зовсім інший, легковажно-веселий і самовдоволений світ.
— Princesse, il faut que je vous prévienne, — додала вона, понижуючи голос, — le prince a eu une altercation, — altercation, — сказала вона, особливо грасируючи і з задоволенням слухаючи себе, — une altercation avec Michel Ivanoff. Il est de très mauvaise humeur, très morose. Soyez prévenue, vous savez…[216]
— Ah! chère amie, — відповіла княжна Марія, — je vous ai priée de ne jamais me prévenir de l'humeur dans laquelle se trouve mon père. Je ne me permets pas de le juger, et je ne voudrais pas que les autres le fassent[217].
Княжна глянула на годинник і, побачивши, що вона вже пропустила п'ять хвилин того часу, який повинна була віддавати грі на клавікордах, із зляканим виглядом пішла в диванну. Між 12 і 2 годинами, відповідно до заведеного порядку дня, князь відпочивав, а княжна грала на клавікордах.
XXIII
Сивий камердинер сидів, дрімаючи і прислухаючись до хропіння князя у величезному кабінеті. З далекої сторони будинку, з-за зачинених дверей, чутно було по двадцять разів повторювані трудні пасажі Дюссекової сонати.
У цей час до ганку під'їхала карета та бричка, і з карети вийшов князь Андрій, поміг вийти своїй маленькій дружині і пропустив її вперед. Сивий Тихон, у парику, виставившись з дверей офіціантської, пошепки повідомив, що князь сплять, і квапливо зачинив двері. Тихон знав, що ні приїзд сина, ні будь-які незвичайні події не повинні були порушити порядку дня. Князь Андрій, видно, знав це так само добре, як і Тихон; він подивився на годинник, наче для того, щоб перевірити, чи не змінилися батькові звички за той час, поки він не бачив його, і, переконавшись, що вони не змінилися, звернувся до дружини.
— Через двадцять хвилин він встане. Ходімо до княжни Марії, — сказав він.
Маленька княгиня потовщала за цей час, але очі й коротка губка з вусиками і усмішкою піднімалися так само весело й мило, коли вона заговорила.
— Mais c'est un palais, — сказала вона до чоловіка, оглядаючись навколо з тим виразом, з яким висловлюють похвали господареві балу. — Allons, vite, vite!..[218] — Вона, оглядаючись, усміхалася і Тихонові, і чоловікові, й офіціантові, який проводив їх.
— C'est Marie qui s'exerce? Allons doucement, il faut la surprendre[219].
Князь Андрій ішов за нею з чемним і смутним виразом.
— Ти постарів, Тихоне, — сказав він, проходячи, старому, який цілував його в руку.
Перед кімнатою, з якої чутно було клавікорди, з бічних дверей вискочила гарненька білява француженка. M-lle Bourienne здавалася ошаленілою від захвату.
— Ah! quel bonheur pour la princesse, — заговорила вона. — Enfin! Il faut que je la prévienne[220].
— Non, non, de grâce… Vous êtes m-lle Bourienne, je vous connais déjà par l'amitié que vous porte ma belle-soeur, — говорила княгиня, цілуючись з нею. — Elle ne nous attend pas![221]
Вони підійшли до дверей диванної, з якої чутно було ще раз і ще раз повторюваний пасаж. Князь Андрій, зупинившись, скривився, ніби чекав чогось неприємного.
Княгиня ввійшла. Пасаж урвався на середині; почувся вигук, важкі кроки княжни Марії і звуки поцілунків. Коли князь Андрій увійшов,
