Вода з каменю Саксаул у пісках - Роман Іванович Іваничук
У великому подиві Курковський вже на вулиці перепитував Яся, чому він сам не підняв гульдена, і так нічого з його пояснень не второпав. Не мав права? Як це — не мав права? Звідки ж тоді це право в Курковського? Ясьо переконував візника, що знайти гроші — не гріх, а брати їх в поганої людини та ще без відробітку, не можна; Ясьо майже тиждень чекав, щоб зайшов хтось гідний до кав'ярні й підняв монету. Слава Богу, що шинкарка її не помітила.
Курковський все те слухав і знизував плечима, врешті сплюнув і запропонував Ясеві піти з цим гульденом до трафіки Арона — купити для початку по сигарі.
В Ароновій халупі застали крім господарів ще якогось старця в лахмітті, впізнали в ньому Агасфера, якого давно вже не бачили на вулицях Львова, і зовсім не здивувалися, що він живий, бо як міг померти Вічний жид? Агасфер стояв перед Ароном і Аронихою, про щось їх запитував, а вони розводили руками й відповідали:
— Про це може знати тільки раввін…
— То ходімо до нього, Ароне, ти єврей, і він буде з тобою розмовляти. Хай скаже…
— Гіт, гіг[52], — посмикав себе за пейси Арон. — А що нам залишилося робити, як не йти до раввіна, що? І ви, пане Курковський, і ти, Ясю, теж можете йти до нього або ж усі разом підемо до вашого митрополита. Нам уже все одно, Бог нині зрівняв мене, іудея, з вами, християнами, мов на Страшному суді, а священики ближче стоять до Бога, може, щось порадять.
— Веди до раввіна, — сказав Агасфер.
— Гіт, гіт, — одягався Арон, і Арониха закутувалася в картату хустку. — Пане Курковський, ви мені не показуйте того гульдена, в мене вже давно закрита графіка — шлюс…[53]
Ясьо з Курковським переглянулися, мовчки запитуючи один одного, чи слід їм, християнам, іти до єврейської божниці, але надія на утішне слово раввіна, а може, й на допомогу зманила їх, і вони подалися, промерзлі й голодні, вслід за Ароном, Аронихою й Агасфером до синагоги Золота Роза на Векслярську, відклавши обід за знайденого гульдена на потім.
У синагозі було порожньо, лахмітники тупцювали якийсь час у проході між лавочками й не квапилися підходити до столика, на якому лежало розгорнуте Святе Письмо — тут було тепло, а там — у конюшні на Замарстинові і в підвалі на Пекарській, і в Ароновій халупі знущався з людей знавіснілий мороз.
Готові були ждати на раввіна хоч до ночі. Але невдовзі вийшов до них кантор і спитав, чого вони хочуть. Кантор упирався, запевняв, що раввіна нема, але Арон люто смикнув себе за пейси і прорік таке, від чого кантор позадкував і зник у притворі.
— До ребе прийшов Вічний жид!
Раввін зайшов не сам, він ніколи не розмовляв з віруючими наодинці, біля нього завжди стояв пахолок, який мав за обов'язок похитувати схвально головою під час проповіді раввіна і захоплено прицмокувати «це–це–це», — називався такий служка цецале.
Раввін погладив бороду, підійшов до лахмітників, довго придивлявся, морщився, врешті запитав, хто з них Вічний жид.
Агасфер підвів голову, мовив:
— Я. Я не подав води Ісусові, коли він ніс хрест на Голгофу.
— Вей мір! — охнув раввін і затулив долонями лице, він довго не віднімав долонь, щоб, крий Боже, ці люди не побачили в його очах глузливої посмішки, потім опустив руки і після хвилини розважливої задуми спитав:
— То ти — Агасфер?
— Агасфер, ребе, всі про це знають.
— І ти пам'ятаєш того лжемесію, якого на п'ятнадцятому році правління кесаря Тиберія, коли ігемоном в Іудеї був Понтійський Пілат, а архієреями Анна і Каяфа, розіп'яли на Голгофі?
Агасфер задумався, зиркнув на Арона, той підтакнув головою — не хотів розвіювати у старого його віри.
— Так, я мав криницю під горою, а він просив води, та не подав я. А тепер караюся. Але чому, чому караюсь тільки я, коли всі такі? І спокійно живуть, і вмирають, а я ходжу, ходжу, ходжу, забувши свій рід і батьківські могили… Ребе, поможи мені знайти людину, яка все віддає іншим, а собі не бере нічого… Тоді я успокоюсь і помру…
— Такого ти хочеш знайти? Вей мір, як можна знайти такого? Навіть птахи небесні… Але постій, між своїми ти не шукав?
— Як він може між своїми знайти таку людину, коли вони не мають що віддати, — вставив Арон. — Ребе, порадь, що робити, коли нема що віддавати?
— Шукайте — і знайдете, просіть — і дасться вам. Благословенний, в кого дорога чесна, хто в законі Господа ходить. Хто сіє із сльозами, той збере з піснями, — заговорив псалмами раввін, а цецале захоплено похитував головою, прицмокував, додаючи йому впевненості:
— Це–це–це!
— Але ж здобули беззаконники меча і натягнули лука свого, щоб повалити мізерного й бідного, — крізь сльози мовив Арон, згадавши Давидів псалом.
Цецале захитав головою, але вмить спам'ятався, що ці слова вимовив не раввін. Ребе схилив голову, думав, що відказати, потім спитав Арона:
— Чим ти займаєшся?
— Я торгував тютюном…
— І мав з того хосен?
— Мав…
— Це
