Матусин оберіг - Світлана Талан

– Ніно, дякую за гостинність! – сказала вона. – Ще раз вітаю тебе зі святом та піду вже додому.

– Чому? – в один голос запитали Костя та Ніна.

– Мені завтра зрання потрібно повернутися в Луганськ, – сказала Олеся.

Вона не зрозуміла, чому в неї раптом запаморочилося в голові, зашуміло. Олеся підвелася й одразу була вимушена присісти на стілець.

– Що з тобою? Тобі зле? – схвильовано запитала Ніна. Олеся зробила кілька глибоких вдихів – полегшало.

– Здається, минулося, – невпевнено промовила вона. Дівчина подумала, що то все від неприємного запаху в кімнаті та від смороду самогону.

– Ви тут продовжуйте, а я вже піду, – сказала Олеся. Вона хотіла підвестися, але Костя вчепився їй у руку.

– Ні, ні! Ми тебе нікуди не відпустимо! Так, Ніно?

– Пусти! – Олеся смикнула руку.

– Гаразд! Підеш додому, але після того, як з нами вип’єш! – сказав Костя, подаючи їй склянку з напівпрозорою рідиною.

– Ти ж знаєш, що я не п’ю.

– А за здоров’я подруги? Ні, так не вийде! Хочеш показати, що вона ніхто, а ти – цяця? – патякав п’яний Костя.

– Отож! Ніякої поваги до подруги! – плаксивим голосом промовила Ніна.

– Чула? Доведеться випити, щоб показати, що ти – така, як ми всі! – наполягав хлопець. – Випий до дна і йди!

Вони удвох обступили Олесю. Дівчину нудило від оточуючих запахів, вона хотіла вирватися, але Костя й Ніна її силою тримали.

– Та йдіть ви знаєте куди?! – психанула Олеся. – Давайте вже цю кляту чарку!

– О! Це по-нашому! – весело сказав Костя.

Дівчина, поморщившись і намагаючись не дихати, пригубила, але Костя міцно притиснув до її рота чарку, й Олеся, ледь не задихнувшись, вимушена була все проковтнути. Її аж пересмикнуло від гидування. Вона схопила пляшку з соком і допила його до кінця.

– А тепер закуси! – Костя підсунув їй тарілку зі смаженою картоплею.

Олеся побачила бруд на обідку й відсунула її від себе. Дівчину нудило, навколо все хиталося, втрачало чіткі образи, розпливалось, як у густому тумані.

– Мені… тре…ба відпочити, – промовила, ледь ворушачи язиком.

– Я тобі допоможу! – кинулася до неї Ніна.

Костя відштовхнув її вбік, узяв Олесю під руку.

– Я сам! Піди полежи! – сказав він.

Олеся не розуміла, що з нею відбувається. Хотілося спати. Очі самі заплющувалися. Вона намагалася сказати, що піде додому, але язик її не слухався – він ніби задерев’янів у роті. Коли відчула, що лежить на ліжку, – заплющила очі. У голові коїлося щось незрозуміле.

Олеся знову розплющила очі. Повіки важкі, образи розпливалися перед зором, коли ніби в тумані побачила обличчя Кості.

– Олесю, люба, – долинув до її затуманеної свідомості голос чоловіка.

Вона хотіла сказати, щоб той ішов геть, та лише промугикала щось незрозуміле. Олеся погано усвідомлювала, що відбувається, але зрозуміла, що Костя стягує з неї одяг. Слабкими руками вона відштовхувала його від себе, але сили її покидали. Він важко дихав, коли опинився над дівчиною. Олеся відчула, як чоловік навалився на неї всією своєю вагою, і ледь не задихнулася.

– Ні, – змогла видавити із себе, коли він увійшов у неї, боляче і грубо.

Олеся штовхала Костю від себе, але він цілував її в шию, обличчя, губи, і вона не могла відбитися від ґвалтівника – сили її покинули. Вона відчула, що провалюється в пітьму – і все навколо зникло…

Олеся розплющила очі й одразу ж зажмурилася від яскравого світла. Голова гула, у вухах дзвеніло. Вона згадала вчорашній вечір, торкнулася руками свого оголеного тіла. Дівчина різко підскочила з ліжка й ледь не знепритомніла. Дала собі відпочинок, почекала, поки навколо неї перестане все кружляти, встала й пошукала очима одяг. Він був розкиданий по всій кімнаті. Олеся швидко вдяглася, вийшла в іншу кімнату. На столі – порожні пляшки, стопки, недоїдки на тарілках і стійкий запах спиртного. Її одразу знудило й вирвало на підлогу.

– Ніно! – покликала вона хрипким голосом.

Ніхто не обізвався. Олеся вийшла з хати, де все смерділо самогоном, сечею і брудом, вдихнула свіже повітря.

– Ніно, ти де? – погукала ще раз.

Подруги ніде не було видно. Ще раз прокрутивши в пам’яті все, що з нею відбулося ввечері, Олеся впала у відчай. Вона не знала, що робити, але якби зараз на очі потрапили Ніна або Костя, ладна була б їх убити. Дівчина повільно почалапала додому. На очі наверталися непрохані сльози, і вона їх утирала долонями.

Удома була Раїса Іванівна.

– Прийшла? – глипнула на неї жінка. – Можна було б щось допомогти, так гуляла цілу ніч. Я ось прала сама.

Жінка поставила на землю таз із випраною білизною, заходилася її розвішувати на мотузці.

– Де Костя? – запитала Олеся.

– На роботі. Де ж йому ще бути? Мій син якщо й гуляє, то на роботу йде вчасно.

Олеся мовчки пішла до хати. Вона взяла великий банний рушник, нижню білизну та сарафан, пішла за будинок до літнього душу. Вода в металевому баку ще не нагрілася як слід на сонці, але Олеся цього не помічала. Вона милила тіло гелем, терла до болю мочалкою, беззвучно плакала, і вода змивала з неї бруд учорашнього вечора і сльози заразом. Олеся схаменулася, коли у великому баку скінчилася вода. Вона довго й ретельно витирала тіло, потім вдягла чистий одяг, повісила на гачок рушник і пішла до хати збиратися. За кілька хвилин вона вже мчала на автобус.

Карина повернулася додому й не впізнала Олесю. Подруга лежала на ліжку, закутавшись у ковдру, заплакана, з відреченим поглядом. На питання Карини, що сталося, Олеся нічого не відповіла, лише великі горошини сліз тихо скотилися на подушку. Напоївши подругу чаєм з м’ятою та медом, Карина змогла з нею поговорити й усе дізнатися.

– Тварюка! – обурилася дівчина. – Ні, дві тварюки! Нелюди! Як вони могли?! Ти мусиш звернутися до міліції! Було зґвалтування, і того негідника повинні покарати! Я зараз же телефоную!

– Не треба, – тихо промовила Олеся. – Мені соромно.

– Тобі соромно? А йому ні?! Де його номер? – Карина схопила Олесин мобільник, почала гортати списки абонентів. – Я сама з ним зараз поговорю!

– Що ти йому скажеш? Насваришся пальцем? – Олеся гірко всміхнулась. – Це кінець.

– Чому кінець? Це йому кінець!

– Як мені жити далі?

– Зараз я спитаю в цього негідника, як тобі жити!

Карина була налаштована рішуче. Вона знайшла в списку номер телефону Кості, набрала його.