💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич

Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич

Читаємо онлайн Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич
землю величезним, скоцюрбленим нігтем великого пальця на правій нозі.

Юра зразу ж похопився. Ху! Він мало-мало не наробив дурниць. Поспішаючи і затинаючися, він сповістив друзів, що все це він розповів тільки так — просто так собі, — бо все це ніякого ж значення не має, раз у перші ж весняні дні, тільки зійде з чорної землі останній сніг, вони вирушать всі» разом у пампаси.

Каракози дивилися в землю і тепер уже всі орали грунт нігтями великих пальців. Юра схопив червоне когутове перо і звичним жестом встромив собі за ліве вухо. Потім звівся і скинув руками догори.

— Нехай, — проголосив він, — темнолиці браття падуть ниць і простеляться тричі перед Невгасимим Вогнем Великого Вігвама!..

Сьомка поспішно хитнувся і простелився долічерева, за ним мали зробити це й усі — Юра швидше клякнув сам. Але коли він зірвався, щоб стати на рівні і тоді знову простелитися долі, він вражено констатував, що ніхто не ворухнувся і тільки Сьомка позирав на всіх, обтрушуючи пил з замурзаного живота.

— Ну? — скрикнув Юра. — Це ж клятва… І простеляться тричі перед Невгасимим Вогнем… Ну?

Він вже нахилився для другого клякання, і коли схотів спинитися, то мало не впав, заточившися вперед просто на Казимирку.

— Не балуй… — знехотя відсторонився Казимирка. Юра здригнувся. Васько і Васюта одвели очі, Федько дивився в землю. Сьомка лупав повіками і нічого не розумів. Юра теж нічого не розумів. Адже гра вже мала початися. Саме з цих слів: «нехай темнолиці браття» і таке інше. Після цих слів усі робилися вже індійцями і каракозами. Щось дошкульне засмоктало Юру коло серця. Його, здається, підозрювали у зраді.

— Їй-богу! — ударив він в груди. — Нехай лопнуть мені очі, нехай западеться підо мною земля, нехай руки і ноги мені повсихають.

Юра спинився і зблід. Ні, його не підозрювали в зраді. Навпаки, здається, зраджували його. Перед ним не сиділи Соколиний Дзьоб, Чорний Крук чи Щербатий Буйвол. Перед ним сиділи Казимирка, Федько, Васько і Васюта. Сьомка жалісно зморщився поруч ні в сих ні в тих. Юра зблід, і йому враз зробилося сумно-сумно. Товариші його зраджували. В пампаси вони не поїдуть. Але зблід і тяжко засмутився Юра зовсім навіть і не з того. Він зблід і засмутився з того, що раптом зрозумів і признався собі, що й він у пампаси не поїде. І не тому, що тепер йому перехотілося і захотілося, навпаки, вступити до гімназії, а тому, що була це просто химера, звичайна собі дитяча забавка, гра…

Юра сів, зітхнув і через силу прошепотів: — А може, справді тоді… вступимо до гімназії… всі… а що Сьомка такий же маленький, як я… так можна ж подати прохання до округи… Га?

— Дурак! — озвався по паузі Казимирка. — Хіба ж нас до гімназії приймуть?

— А що?

І тут Юрі раптом стало відомо досі невідоме: синів шевців чи слюсарів — кухарчиних дітей[81] — до гімназії взагалі не приймали. Цього щастило досягти тільки тим щасливчикам, котрі мали ласку і протекцію якогось великого пана, та й то їх негайно ж виганяли за «невзнос платы за право учений».

— Гімназист! — циркнув Казимирка крізь зуби. — Якби б мені й можна, ні в жисть у гімназисти б не пішов! Вони сволочі, вони, як піймають когось з наших, з Заріччя, зразу ж б'ють. Бити їх треба…

— Паничі! — пхикнув Васюта. — Ги! Мамині мазунчики…

— Карандаші! — підтримав Федько.

— Вони як покінчають гімназію, — захвилювався Сьомка, — так їх і у солдати не беруть, а мого брата Йоську забрали в солдати і вбили в Маньчжурії, тато з мамою тепер плачуть…

— Вони ябедники! — відгукнувся й Васько. — У них навіть в білетах написано, що вони повинні виказувати на своїх. І виказують…

— Неправда! — зірвався Юра, губи йому побіліли й тремтіли. — Неправда! Це брехня! Ти сам дурак!

Васюта грізно звівся і став перед Юрою. Він був на голову вищий від нього.

— Яке ти маєш право казати на мого товариша «дурак»? Думаєш, як вступаєш до гімназії, так… — він помовчав трохи, тоді, розмахнувшись, ударив Юру в ліве вухо. Юра впав.

— Ги!

— Бий гімназистів! — диким голосом зарепетував Казимирка і вже сидів у Юри на спині. Його важкі кулаки замолотили Юру по плечах і по голові. Федько підскочив і почав товкти Юру носом просто в купу наготовленого до люльки миру священного тютюну — вишневого листу з кізяками. Васько заволодів Юриною м'якою частиною, тою, що нижче від спини, і залюбки обробляв її довгим дерев'яним тесаком, виструганим Юрою з дубової клепки. Васюта танцював довкола скомпонований великим жерцем каракозів, Бистрою Ногою, священний танець і приспівував:

— Рудий пес!.. Рудий пес!.. Рудий пес!..

Потім вони копирснули ще Юру ногами, зірвалися і чкурнули геть. Босі ноги лопотіли якийсь час по стежці, потім затріщали кущі за малинником, потім гепнула долі каменюка, звалена з муру, — і все стихло…

Юра звів лице і потихеньку шморгнув. Перед ним був крислатий кущ ясмину — просто кущ ясмину, а ніякий вігвам. Праворуч стояв стрункий бересток, просто бересток. Під ним валявся вичищений каштан з устромленою в нього бузиновою паличкою. Хтось роздушив її, наступивши ногою. Томик Майна Ріда, видертий з оправи, валявся тут же догори корінцем. Юра вхопив його і щосили пошпурив у старий ясминовий кущ.

— Ось тобі! — заплакав він вголос.

— Вони тебе… боляче?

Юра зірвався і глянув назад. Сьомка, скоцюрбившись, з жалісним, заплаканим лицем стояв навколішки, простягаючи руки до Юри.

Юра затупотів ногами і заверещав що було сил:

— Дурак! Ідіот! Іди геть!

Відгуки про книгу Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: