Котигорошко - Василь Дмитрович Кожелянко

Сталася біда. В Україні завелися якісь законспіровані терористи, що почали відстрілювати телесиків. Перший випадок стався під Вижницею. Телесіянська громада влаштувала літній табір на березі Черемошу, де неофіти вчення богообраного блаженного Телесія мали змогу опановувати основи цієї істинної єдиноправдивої віри. Одного місячного вечора, коли сонце вже зайшло за гори, табір оточило близько сотні невідомих людей, одягнутих у чорну напіввійськову уніформу без знаків розрізнення, на головах вони мали теж чорні суцільні, на всю голову, гумові маски, а позаяк були без головних уборів, то їх голови виглядали, як чорні м'ячі або більярдні кулі, чи такі собі зловісні колобки. Озброєні нападники були автоматами «К-7000» — секретною найновішою зброєю, якою лише починали оснащуватися підрозділи спеціяльного призначення силових структур України. Це була зброя вбивства — автомати з глушниками і розривними набоями не призначалися для воєнних дій; навіщо чесному солдату глушник і розривна куля?

Чорні колобки утворили квадрат довкола телесіянського табору і мовчки почали вбивати людей. Робили це вони фахово і за півгодини понад двісті телесиків — чоловіків, жінок, дітей — було постріляно. Трупів як таких не було, а кругом лежали шматки закривавлених тіл, бо розривні кулі розчленовували людей не згірше за якогось садиста-маніяка. Одного телесика чорні колобки залишили живим. Помічника єпископа — проповідника П'ятириба. Два колобки знайшли П'ятириба в одному наметі і привели до свого старшого, який телесиків не вбивав, а пильнував за загальним ходом операції.

— Ти хто? — спитав П'ятириба старший колобок.

— Помічник єпископа, — чесно зізнався П'ятириба.

— Слухай мене, помічнику єпископа, — урочисто промовив старший колобок, — ти залишаєшся живим, але не тому, що ти такий чемний, просто тобі пощастило. Ти маєш донести до усіх своїх телесиків, до влади, до засобів масової інформації, що ми — бригада антителесіянської дії — розпочинаємо бойові дії проти вас, сектантів єресі Телесієвої. Ми будемо вас вистрілювати, аж поки в Україні та в решті світу не залишиться жодного телесика. Той, хто хоче врятуватися, має публічно відректись, до того ж тричі, від Телесієвої єресі і висповідатися священикови істинної Законослужницької церкви. Ти мене зрозумів?

— Та зрозумів, — відповів блідий, як мертва риба, помічник єпископа.

— Ну то йди з чортом, — буркнув старшина колобків і кивнув обтягнутою чорною гумовою головою.

Через кілька днів звістка про розстріл громади телесиків облетіла весь світ і стала жахливою новиною номер один.

Начальник НКВЗ генерал-полковник Котигорошко трохи пожвавився, він викликав свого першого заступника, на якого переклав усі справи служби, генерал-хорунжого Фарболиса, і зажадав інформації про чорних колобків:

— Слухаю вас, генерале, доповідайте, хто ці колобки, за чиїм наказом сформовані, на кого працюють, яку мету своєї діяльности мають?

— Ми не маємо жодної інформації про цих колобків, крім того, що знають всі, пане генерал-полковнику, — бадьоро відрапортував генерал Фарболис, сподіваючись, що, як уже заведено, його начальник махне рукою і поплентається обідати. Але цього разу генерал Фарболис помилився. Його начальник Котигорошко, незвично блиснув очима і твердим голосом сказав:

— Що ж, генерале, на території України група неідентифікованих осіб, озброєна до того ж секретною зброєю, розстрілює мирних громадян України, а найпоінформованіша спецслужба України нічого не знає? Навіщо тоді ми хліб їмо?

Генерал Фарболис сполотнів, на його лисій, як гарбуз, голові з'явились рясні краплі поту, які він навіть не наважувався витерти.

— Так побито ж не людей, а цих телесиків, — нарешті видушив з себе Фарболис, криво посміхаючись.

— Що? — заверещав Котигрошко. Таким свого начальника Фарболис ще не бачив. — А телесики, що, не громадяни України? Податки не платять? Словом, так, — Котигорошко несподівано заспокоївся, — кажете, що жодної інформації?

— Жодної, пане генерал-полковнику, — прошепотів Фарболис.

— Тоді хто?

— Що хто, пане…

— Хто стоїть за цими колобками, — обірвав Фарболиса Котигорошко, — ТАДЕПО, поліція, ВНУ, хто?

— Можливо, армія, — процідив Фарболис.

— Чому армія? — спитав Котигорошко.

— А може, і ТАДЕПО, — завагався Фарболис.

— Та йдіть ви до дідька, генерале, — скривився Котигорошко, — краще давайте швиденько складемо план дій, аби отримати всю інформацію про цих колобків. Бо якщо ми не візьмемо їх під свій інформаційний контроль, то в Україні перестануть поважати НКВЗ, а це для нас самі знаєте чим може обернутися.

Цілий день Котигорошко зі своїми заступниками складали план дій, як їм виявити цих колобків, вкорінити в їх середовище свою агентуру, аби знати про них усе. Після закінчення наради Котигорошко затримав генерала Фарболиса і, трохи ніяково посміхаючись, сказав:

— У мене до вас особливе прохання, генерале, я би хотів, аби ви дізнались і доповіли мені суто конфідентно, де зараз перебуває одна активістка телесіянства — журналістка Ярина Савойська.

— Та сама Савойська, яка у нелегальних газетах так негарно критикує нашого шановного президента?

— Та сама, генерале, — опустив очі Котигорошко.

— Гаразд, пане генерал-полковнику! — гидко посміхнувся Фарболис і вийшов.

Котигорошко заметушився. Він почав телефонувати до своїх колеґ-силовиків. Спочатку зв'язався з міністром внутрішніх справ генералом Концентратюком. Після банальних запитань про справи, родину і те се, Котигорошко ніби знічев'я спитав колегу:

— Слухай, старий, я тут трохи хворів, відійшов від справ, а за той час з'явилися ці колобки. Поділись інформацією про них, я тобі навзаєм у пригоді стану.

— Бігме, колего, я нічого не знаю, — відповів генерал Концентратюк, — чесно кажучи, я думав, що це робота твоїх енквізиторів, тому якось предметно навіть і не цікавився цим.

Так, так, Котигорошко задумався. Потім зателефонував до начальника ТАДЕПО генерала Копитовича. Тепер він обрав іншу тактику.

— Здоров, Бухо, — фамільярно звернувся Котигорошко до генерала Копитовича, — як ся маєш?

— Здоров, Вишнеславе, — відповів