Котигорошко - Василь Дмитрович Кожелянко
Опівночі Котигорошко провів ритуал. Ні, він не викликав собі на допомогу якогось доброго чи злого духа, не малював пентаграм у колі на підлозі, власне, це не був ритуал у традиційному сенсі. До ритуальних дій можна було зарахувати хіба комплекс вправ, які допомогли мозкові інтенсивніше запрацювати. Після приведення своєї свідомости у відповідний стан Котигорошко ковтнув і запив водою велику, завбільшки, як біб, червону з білими цятками пігулку. Ліг на канапу, заплющив очі і почав мандрувати інформаційною мережею своєї підсвідомости, підключеної до астральної всесвітньої бази даних. Працював він у режимі пошуку. Шукав Телесія. Ось вони, голубчики — пророк зі своїми десятьма апостолами вечеряють чим Бог послав. А що їм цього вечора послано? Смажену рибу, хліб і вино, як водиться. А де це вони пригрілися? Так, Україна, Львів, вулиця Яреми Вишневецького, 17. Є!
Наступного дня пополудні всі інформаційні агенції України розповсюдили урядовий прес-реліз, в якому йшлося, що після успішного завершення надзвичайно складної операції однією із спецслужб затримано громадянина Телесія, підозрюваного у скоєнні низки тяжких злочинів. Із співучасниками. Суд відбудеться через кілька тижнів в одному з міст України.
Президент Вернидуб зателефонував полковнику Котигорошку і подякував за службу. Котигорошко у відповідь буркнув щось незрозуміле, потім президент оголосив йому, що суд і страта (а саме до цієї міри покарання, мабуть, засудить цього злочинця чесний і непідкупний, гуманний і справедливий український суд) відбудуться у Чернівцях. На Котигорошкову службу покладається охорона судового процесу і виконання вироку. Є якісь запитання, генерале, кавалере… якого ордена ти ще не маєш, Вишнеславе?
— Список орденів, яких я ще не маю, я вам пошлю електронкою, пане президенте, а звання мені присвойте відразу «генерал-хорунжий», перестрибнувши через перший генеральський чин. Чомусь мені два срібні тризуби на погонах більше пасують, ніж один. А я за це вам розстріляю цього Телесія.
— Ні, — несподівано сказав президент, — його не будеш розстрілювати, йому належить інша, більш екзотична кара.
— Яка, пане президенте?
— Каменувати!
—Що?
— До того ж, генерале, весь хід страти буде транслюватися телевізією на цілий світ.
— Гаразд, пане президенте, але я ставлю одну умову.
—Яку?
— Я сам і мої підлеглі будемо одягнуті у спеціяльну енквізиторську уніформу.
— Домовились.
У Чернівцях у приміщенні міського суду розпочався процес над Телесієм. У місті з'явилося багато журналістів, а ще більше озброєних людей в уніформах усіх силових структур України — армії, поліції, ТАДЕПО (ці були у цивільному), а безпосередньо злочинців та приміщення суду охороняли вояки у незнаних досі строях. Вони були у чорних комбінезонах без знаків розрізнення, лише на рукавах мали червоно-чорно-білу емблему зі знаком «павук» та абревіатурою «НКВЗ». Але не це було умовою Котигорошка щодо особливостей зовнішнього вигляду енквізиторів, — з-поміж інших силовиків ці виділялися тим, що були у чорних глухих масках!
— Викрутився чортів Горох, — прошипів президент Вернидуб, коли побачив перший телевізійний репортаж із Чернівців про судовий процес над Телесієм, – чистеньким хоче залишитися.
Вранці перед початком останнього судового засідання, на якому мало бути оголошено вироки Телесію та його поплічникам, ад'ютант повідомив Котигорошкови, що до нього проситься якась дівчина.
— Яка ще дівчина? — скипів Котигорошко, попиваючи міцнющий чай у своєму кабінеті у чернівецькій штаб-квартирі НКВЗ.
— Каже, що вона журналістка, пане полковнику, та сама Савойська. Заарештувати?
— Ні! — закричав Котигорошко. — Приведи її негайно.
— Навіть не знаю, як привітатися, Вишнеславе, — сказала, ввійшовши в кабінет, Ярина Савойська, — ранок цей далеко не добрий, ні для тебе, ні для інших.
— Сідай, Ярино, — запросив її Котигорошко, — чаю вип'єш?
— Ні, Вишнеславе, — сумно відповіла Ярина, — не до чаю. Ти, сподіваюся, вже зрозумів, чого я прийшла?
Аякже не зрозуміти, подумав Котигорошко, розглядаючи Ярину, за Телесія прийшла просити… а вона зовсім не змінилася, така ж заворожуюча і приваблива, навіть одягається, поневіряючись конспіративними квартирами, не гірше, ніж у Києві.
— Я гадаю, Ярино, що ти прийшла просити за Телесія.
— Ти не помилився, Вишнеславе, ти ж сам знаєш, що він абсолютно не винен і всі ці звинувачення у політичній змові, фальшуванні грошей, шахрайстві та іншій гидоті — це повний абсурд.
— Знаю, Ярино, але вже пізно щось зробити. Його вже ніхто не врятує.
— Ти можеш.
— Теоретично так, можу, але навіщо?
— Ну, скажімо, тому, що я тебе прошу. Не кажучи вже про елементарну справедливість.
— Ти знаєш, Ярино, що я ще кохаю тебе, і цим користуєшся. Може, ти за врятування Телесія пообіцяєш мені повернути свою любов?
— Все, що хочеш, Вишнеславе, — моє життя, тіло, але… любов… вибач, але я не люблю тебе і вже не зможу полюбити.
Котигорошко зблід, довго мовчав, а потім запалив цигарку і фальшиво бадьорим тоном промовив:
— Ходімо, Ярино, я проведу тебе повз усі ці патрулі, бо ще затримають помилково, прийнявши за адептку телесіянства. Відвезу своїм автом у безпечне місце. Куди відвезти?
— Якщо можеш, у Кіцмань.
…Дуже справедливий, гуманний і побожний український суд засудив Телесієвих пророків до довічної каторги на уранових копальнях, а самого Телесія — до смертної кари через побиття камінням…
У ніч першого весняного повного місяця на горі Цецин, неподалік від Чернівців, страчували небезпечного злочинця, який хотів підняти антиукраїнське повстання в Старій Европі, фальшував гривні, дурив людей і схиляв ближніх до сексуальних збочень.
Гору було оточено трьома кільцями охорони — спецняки ВНУ, поліція, тадепівці (у цивільному), а безпосереднє місце страти оточили енквізитори у масках. Вони ж конвоювали засудженого. Все дійство знімала державна телевізія чотирма камерами, у прямому ефірі йшла трансляція чи не на весь світ.
