Мантра-омана - Вікторія Леонідівна Гранецька

Це вже згодом від сусідки ти дізналася, що Влад його й не ловив. Кіт сам прийшов до нього, варто було йому подивитися у котовий бік.

Ні, було в твоєму обранцеві все ж таки щось потойбічно-диявольське…

А потім (Три Місяці З Дня Вашого Знайомства) він подарував тобі браслет-обіцянку — золотий ланцюжок з кулоном у вигляді напівсерця. Інший уламок серця він причепив до нашийника котові — ніби розділяючи порівну між вами свою любов. Ти тоді спробувала приревнувати, але кіт (наче за мовчазним наказом Влада) почав лащитися й до тебе — і ти здалася — віддала йому частку й своєї любові.

Незабаром (після того, як Влад зникне з твого життя) котові дістанеться вся до решти твоя любов. Тоді ще ідеальна любов.

І десь у ті прощально-осінні дні ти написала перші розділи своєї книжки. А от вони ідеальними не були. Тож ти закинула їх до кращих часів і розчинилася в коханні до чоловіка, що сам був неначе книгою. Непрочитаною. Або ненаписаною.

7

Якось ти обрала день, щось набрехала Владові (чи він повірив?) і пішла до бібліотеки. Аби дізнатися все-все про синдром саванта. До бібліотеки — щоб уже напевне. Бо інтернетівські побрехеньки давно не справляли на тебе належного враження.

Бібліотечний напівморок зустрів тебе настояними на пожовклому папері та старій друкарській фарбі книжковими запахами, що гніздилися перекошеними полицями аж до самої вогко розтрісканої стелі. І тишею. Завсідники бібліотек знають, що порушення тиші тут зараховується до найстрашніших кримінальних діянь. І коли який заблуканий студентик спробує бодай засміятися, аби розважити дівчину, з котрою тільки-но починав знайомитись, старі засушені бабці-біблотекарки тієї ж хвилини розгніваними шуліками налетять на нього. І примусять замовкнути. Добре, хоч не назавжди. Бо тут належить мовчати. Говорити мають книжки. Дарма що їм (більшість з них лишилася у спадок із радянських часів) буває нічого сказати нам у наш час…

…Ти береш старезну медичну енциклопедію, підшивку якихось вижовтених, геть зачитаних газет і всідаєшся неподалік зграйки безтурботних студентів займатися самоосвітою. Кілька хлопчиків мажорного вигляду стріляють зацікавленими поглядами у твій бік. Тільки б не почали знайомитися, падлюки. І не спитали, «як пройти до бібліотеки». Саме так, ствердно, без жодного знаку питання.

З виглядом експерта розгортаєш газету.

— Посунься.

Скидаєш невдоволений погляд. До тебе, не питаючи дозволу, підсідає якийсь чоловічок років тридцяти п’яти зовні, в окулярах та пристойному темно-брунатному костюмі, котрий чомусь на ньому не сидить. Власне, все у ньому якось не ліпиться купи. Таке враження, що чоловічок сам собі не личить, а змінити в ньому й нема чого…

— Знаєш, який квадратний корінь із 3764928? — раптом запитує він.

— Не знаю. І знати не хочу.

— 1940,342! — урочисто проголошує він, здіймаючи догори вказівний палець, байдуже, береш ти його у співрозмовники чи ні.

Ти сполохано озираєшся на бабцю-бібліотекарку — оце зараз видасть за непрохану розмову! Та висушена на кшталт старого опенька бабуся навіть голови не підводить від свого рукописного журналу Прийому-Видачі Книжок. Повертаєшся до чоловічка.

— Науковці досі не з’ясували, що ж таке той синдром саванта, — говорить він, перш ніж ти спромагаєшся щось сказати.

Ти знову озираєшся на бабцю.

Бабця на тебе — ні.

…Синдром саванта, або ж савантизм (від французького слівця savant — «учений») — не що інше як невизнаний медичний діагноз, рідкісний cтан психіки, при якому люди з відхиленнями у розвитку (в тому числі й аутичного спектра) мають так званий «острів геніальності» — приголомшливі здібності в одній, «обраній» сфері знань, що разюче контрастує із загальною обмеженістю особистості. Савантизм може бути природженим або ж набутим. Часом стає одним із непередбачуваних ускладнень черепно-мозкової травми чи захворювань, що мають стосунок до головного мозку. От, приміром, один дядько в Каліфорнії, занедужавши прогресуючим слабоумством, раптом почав писати картини. Обстеження показало, що недуга зжерла добру частину його лівої півкулі мозку, а це вже стало поштовхом для активізації правої півкулі, і дядько, котрий все життя займався встановленням домофонів та сигналізацій, зненацька зробився неабияким художником…

Спільна для всіх савантів риса — феноменальна пам’ять. Ти й сама часом помічала за Владом цю особливість: інколи йому було достатньо одного швидкого погляду, аби намертво «сфотографувати» щось або когось, хоч як він те намагався приховувати. І малював тебе кілька місяців поспіль, очей не зводячи…

Трапляється феномен надзвичайно рідко. У наш час на планеті таких людей не більше п’яти десятків. А за останнє сторіччя наукові джерела взагалі назвали не більше сотні імен. І жоден не був схожий на іншого.

І пішло-поїхало. Тепер ти не просто чуєш, а БАЧИШ усе, що розповідає тобі цей дивакуватий чоловічок в окулярах.

…На борт літака у супроводі двох репортерів піднімається молодий темношкірий хлопець. Планується експеримент — огляд Лондона з висоти пташиного польоту. 29-річний савант Стівен Вільтшир ще ніколи не бачив столиці Туманного Альбіону зверху. Літак змиває над містом. Стівен зачаївся біля вікна. А три наступні години після приземлення він креслить — та ще й без зусиль! — детальну мапу Лондона, вигляд із висоти пташиного польоту. Хоча ні, не креслить, він її «роздруковує», наче принтер.

Ще у віці чотирьох років Стівен вразив батьків своїми картинами-замальовками зруйнованих міст після землетрусів. Зараз він — архітектор. Певно, ті міста відбудовує.

…Симпатична жіночка, якій на вигляд ледь виповнилося сорок, — це Сара Міллер — американський програміст, президент корпорації «Nova Systems». Проте на ділових зустрічах та бізнес-ланчах Сару завжди супроводжує особистий психолог. Оточення схиляється перед Сариним талантом — вона здатна виловити «глюк» у будь-якій програмі, ледь ковзнувши побіжним поглядом на програмний код. А психолог потрібен для «перекладу» слів бізнес-партнерів із людської мови на її власну — бінарну мову саванта-аутиста.

…26 липня 1979 року на світ з’явилася Людина-iPod — один із найвидатніших джазових музикантів світу — Дерек Паравічіні. Пологи були передчасними, тож майбутній геній народився із незворотними ушкодженнями мозку. А згодом втратив і зір.

Прізвисько «Людина-iPod» Дерек отримав, коли з’ясувалося, що він може зіграти будь-який музичний твір, ледве його прослухавши. У дев’ятирічному віці він уже грав свій перший великий концерт у Лондоні з Королівським філармонічним оркестром.

…Джеймс Генрі Пуллен, що відомий як Геній Ірлсвудського притулку, народився у Лондоні в 1835 році взагалі глухим, німим та геть розумово відсталим. Ще в дитинстві почав виготовляти дерев’яні кораблики й малювати. У притулку, де навчали ремесел, Джеймс і