Ти мене зрадив - Лада Короп

Гліб. 

Дуже боляче усвідомлювати, коли втрачаєш близьку тобі людину. Не в прямому розумінні звісно, але все-таки. Я відчуваю злість і безвихідність ситуації. Всередині ніби утворилася велика чорна прірва. Жінка яка стала для мене по справжньому важлива не хоче мене навіть вислухати. Що могла їй такого наговорити Аліна? Невже Лана й справді думає, що ми з Аліною разом? Це ж просто абсурд. Якби мені була потрібна Аліна я б навіть не намагався зблизитися з Ланою. Але мені так було добре з нею, що я трохи загрався. Й забув про те що одружений. А Лана така жінка, яка ніколи не буде зустрічатися з одруженим. Тру переносицю пальцями. Вперше в житті я не знаю що мені робити. Я спантеличений та розгублений. Моє й так не легке існування тепер стало нестерпним. 

Роздається дзвінок робочого телефону. 

– Глібе Борисовичу, до вас Філімонов прийшов. Пропускати? – питає моя помічниця Ліза. 

– Так, хай зайде, – відповідаю. До мого кабінету входить кремезний середнього зросту чоловік. Ми з ним вже досить давно співпрацюємо. 

– Доброго дня, Глібе Борисовичу, – вітається Філімонов і сідає на стілець навпроти мене. 

– Доброго дня, Олег Іванович. Ну що є якась цікава інформація для мене? 

– Так, навіть дуже, – каже чоловік й виймає конверт зі своєї робочої теки.

 – Показуйте. 

– Ось подивіться ці фото. Думаю ви одразу впізнаєте хто на них. 

Беру до рук декілька фото зроблених детективом. На них позує радісна Аліна разом з іншим чоловіком. Якого до речі я знаю. Дуже добре знаю. Це мій діловий партнер Руслан. Але як?

 Уявити не можу. Невже вони коханці? Фото прямим текстом на це вказують. 

– Ну що скажете, Глібе Борисовичу? – цікавиться Філімонов. 

– Не очікував. Такого удару, – кажу й прокашлююся. Подумати тільки. Цей козел з Аліною. Як він взагалі може в очі дивитися? 

– Думаю тут не все так просто, – перебиває мої думки Філімонов. 

– Що ви маєте на увазі? 

– Руслан переслідує певні цілі. Тому він й зустрічається з вашою дружиною. 

– Які цілі? У нас все одно спільний бізнес, – кажу й знову думками повертаюся до фото. Зрада майже найкращого друга неприємно ятрить душу.

 – Не знаю. Можливо він хоче бути одноосібним власником бізнесу. Як варіант, – припускає Філімонов. 

– А до чого тут Аліна? – не розумію. 

– Через неї він може дізнатися ваші слабкі сторони. 

– Я навіть боюся припускати, що ви маєте на увазі...

 – Всяке можливо. Ви повинні бути готові до удару з будь-якої сторони, – зауважує Філімонов. 

– Що у вас стосовно Лани? – питаю обережно. 

– Нічого все гаразд. Її безпеці нічого не загрожує. 

– Це добре, – кажу з полегшенням. 

– Але є дещо. Кожного вечора її біля під'їзду чатує один і той же чоловік. 

– Хто він? Ви не пробували дізнатися? 

– Ну звісно. Це ж моя робота. Я провів бесіду з сусідами Мілани й дізнався, що цього чоловіка звати Віктор. І він її колишній, – заявляє Філімонов.

 – Це я й сам знаю. Та мені цікаво, що він від неї хоче? Навіщо цей покидьок повернувся у життя Лани? Це турбує мене і я повинен все зробити, щоб дізнатися правду. 

– Ну це тільки він знає. Якщо я вам більше не потрібен, то піду з вашого дозволу, – каже Філімонов і встає з місця. 

– Добре. Продовжуйте слідкувати за Аліною та Русланом. Може вам вдасться накопати щось корисне, – кажу до Філімонова. 

– А що стосовно оплати? 

– Стосовно цього можете не хвилюватися. Чек візьмете у Лізи. 

Філімонов киває й виходить з кабінету.

 Я ж надягаю пальто та шарф і йду до Лани додому. Зараз вечір і можливо я побачу Віктора та поговорю з ним по чоловічому. 

  Під'їжджаю до будинку Лани й дійсно бачу її колишнього. Він навертає круги біля її під'їзду. Через деякий час підходить й сама Лана. Вона схудла й схоже втомилася. Від її зовнішнього вигляду стискається серце. Таке враження, що Лана зморена. Можливо вона голодує? Чи ще чого гірше. Бачу як Віктор перекриває їй вхід до під'їзду й щось говорить. Потім хапає за руку. У них починається перепалка. Лана дає Віктору ляпаса. Молодець. Але він одразу ж бере її за плечі й починає трясти. Я не витримую й розумію, що повинен втрутитися. Вилізаю з авто і йду до них. 

– Навіть не думай, що я так просто здамся, Лано, – кричить виродок й продовжує чіплятися до Мілани.

 – Ану негайно прибери від неї руки, козел, – гарчу.

– Що? Ти? Невже? Я здогадувався, що моя дружинонька знайшла собі мужика. От чому ти не хочеш квартиру ділити. Щоб жити там з ось цим, – Віктор насміхається й тикає у мене своїм пальцем. 

– Це не твоя справа. Йди звідси по добру по здорову, – кажу вже більш спокійно. 

– Обламайся. Я нікуди не піду поки не поговорю з Ланою, – Віктор знову повертається до Лани. 

– Ти впевнений? – перепитую.