Апостол черні - Ольга Юліанівна Кобилянська
Та лише до одного року повторялися вони між матір’ю й донькою, доки не настав її конець. Один молодий поважний богослов, з лиця гарний, не менше симпатичний, зробив в селі Покутівці на відпусті з молоденьким і гарним дівчатком, Евою Орелецькою, знайомість, з котрим до слідуючого року перед висвяченням і звінчався. Мати Орелецька справила доньці гучне весілля… на котре була спрошена не лише інтелігенція містечка, але й дідич з родиною з Покутівки, парохія й все, що було хоч почасти того гідне.
О. Іван Захарій, бо се він був щасливим зятем пані Орелецької, уймив собі настільки симпатію й повагу у дідича Покутівки пароха сього села, що, коли оказалась потреба взяти сотрудника, вибір з сторони того випав на нього, він зістав туди покликаний, де і остався по сьогоднішній день.
Пані Орелецька, чи як її селяне називали «Орелиха», не покидала своєї привички уряджувати «розривки» й «тарочки», при яких нагодах любила згадувати давні часи з їх забавами, особливо у великих панів, як, щоб не йти далеко, у вельможів Ґанинґаймів і де бувала ради блискучого становиська свого брата й святіла не лиш своїм духом і поведенням, але і строями, на які сипав небіжчик-муж повними руками срібло.
Лиш від часу, як найшлася в доньки донечка, також по імені матері й бабуні Ева, вона тим мов опам’яталася, відтягнулась поволі від товариства й перебувала найрадше в доньки, де займалася внучкою, або перебувала в себе в дома, де трудилася невеликим хазяйством з своєю вірною слугою й навідміну втихомирювала свого «червака» алкоголем, що один на світі підточував її, мучив і робив з неї огидну рабиню свою.
Коли момент втихомирювання наставав у неї, не був ніхто в силі здержати її від того, дарма що о. Захарій робив всякі зусилля нещасну «налогову» відвернути від того.
*
Її внучка, молоденька Ева, що доволі вчасно пізнала ваду бабуні, котру любила понад все, будучи нею змалку більше виховувана, чим матір’ю, занятою без іншого хозяйством, здержувала її не один раз мольбами й просьбами, не вживати трунків, котрі, певно, «розлучать» її з бабунею, котру не могла в оп’янілім стані бачити, а ще менше її зносити близькість, називаючи її (плачучи) пропійницею, помимо, що та, як відомо, в тверезости бувала добра, гойна проти неї й милосердна, проти найнижчого й найубогіші жалували щиро паню поштарку, що саме «таке на ню» дала.
*
«Кину вас, бабуню, й поїду на ширшу науку в світ, — грозила вона бабуні. — Не в нашу столицю; не гадайте се ні. А кудись далеко, далеко в Швейцарію, щоб навіть не сподівалися мене хоч раз у рік бачити.
Про що будемо з вами говорити, коли поверну з заграниці й застану свою одиноку дорогу бабусеньку нетверезою з запухлими очима, червоним носом, розбитим чолом, котре я унаслідувала по вас; а матусеньку ще гірше прибитою, як звичайно, а батька з погіршеною хоробою через вас, а котрий мусить шануватися неабияк».
«А остаточно, остаточно бабуню, — вмовляла молода внучка, поважно придержуючи бабуню за рамена сильними руками, щоб сиділа неповорушно й не втрачувала жадне слово, яке говорила. — Остаточно застановіться передовсім над одним. Як самі знаємо, татунчик противиться тому, щоб я йшла на медицину й взагалі побирала фахові студії. Каже: доста дівчині науки середних шкіл, коли знає стільки, що ґаздині, а пізніше матері життя потрібно. Доста. Краще, каже, вчись ґаздувати, щоб знала колись тому лад дати, що чоловік заробить, щоб не розтрачувати, й зуживати по потребі. Добра ґаздиня, добра, мудра матір, щира жінка чоловіка, се також дає громадянству сильну підвалину до існування й удержування державного організму владі. Родина до родини, в котрій панує здоров’я, моральність і розум, мусить з часом і здорове громадянство творити.
Нехай здобувають тоті дівчата фахові студії, де їх більше в родині, як ти одна в мене, а коли се їм лише можливо».
«Чому ні?»
«Так каже батечко».
«Отже, ще раз бабуню, — говорила, мов брала бабуню на поважну сповідь. — Ще раз бабуню! Чим буду удержуватися в чужині, як ви пропустите горлом те, що призначили для мене на студії? Вам відомо, що від батька я можу лише мало чого сподіватися. Він вічно предсказує передвчасну, несподівану смерть, з котрою сполучує якусь катастрофу для нас, з причини, що Покутівка не буде вічно наша, що немало псує мій план.
Отже, ви бабуню, ви дорога, ви моя одинока надія; ви хоч старші від моїх родичів, а думаєте більше поступово, розумієте новочасні стремління. Коли стану лікаркою, тоді я вилікую вас з вашого терпіння й ви будете при мені, чуєте бабуню, п р и м е н і! Еей бабуню, бабусенько моя… Схаменіться і дайте можність стати собі самій цілею».
І справді, коли бабуня бувала твереза, вона слухала внучку й виявляла такі глибокі думки й мудрі погляди, що було мило її слухати, тим більше, що подеколи переводила в життя дещо зі своїх благородніших постановлень.
*
«А як тебе загорне любов? Якийсь добрий і гарний чоловік полюбить тебе щиро й ти його полюбиш? Що буде тоді з твоїм планом, Ево? — відказувала бабуня й усміхалась добродушно. — Тоді хіба бабуня вибере з банку призначений капітал для своєї внучки й дасть від себе на віно?»
Ева заперечувала головою.
Скільки разів вона бабусі говорила, що вона лиш на медицину піде, бо саме лиш медицина дасть їй зброю в руки, проти недуги батька, проти «блуду» бабуниного, а на будуче, може, й проти дечого в ній самій. При цьому викривляла якось боляче уста і дивилася кудись понад голову бабуні.
…Так, так… лікарі «б а г а т о д е ч о г о м о ж у т ь, сказав хтось з письменників. А яко лікарка придасть… й своєму суспільству. А від-від… давання вона через те ще не асекурована.
Зрештою, хто там знає, як то ще колись буде. Вона ще молода. А свій план вона мусить зреалізувати й стати лікаркою, приватною чи при якімось шпиталю, все то одно. Щоби лише свого дійти.
«Бабуню!» — кликала з блискучими очима й захватом.
«Ваша Ева, ваша внучка лікаркою при шпиталі, а з часом, може — як буде працювати, буде здібна, й одною з найліпших межи нашими лікарками, жінками. — Що ви думаєте, бабуню? Ге?
Чи се не честь, не щастя?»
«А що буде з женихами, Ево? Вони вставляються, се буде певніше, чим лікарювання».
Ева поглянула на бабуню й, закопиливши спідну губку,
