Свої - Анна Чмутова

П’є швидко каву, одягається та закидає в шопер ноутбук. До роботи йти недалеко. Соля спеціально орендувала квартиру в одному кварталі від редакції журналу. Літнє сонце непогано присмажувало. Соля ховається від нього за шапками дерев. Не те щоб вона не любила сонячну погоду, але у липні та настільки спекотна, що тепловий удар — це справа зайвої хвилини на дворі.

Забігає у бізнес-центр, бере собі ще одну каву на першому поверсі й підіймається у свій департамент. На килим до Мар’яни тільки через пів години. Може, хоч в офісі мозок налаштується на щось більш пристойне. Той, розплавлений під сонцем і ще не застиглий під кондиціонером, поки не видає геніальних думок. Тож доводиться редагувати графоманську писанину, яку Соломія накидала вдома. Зробити з лайна цукерку не виходить, але запакувати його в симпатичну оболонку метафор можна.

— Соля, тебе шефиня кличе, — повз її столу проходить Рома, їхній дизайнер. Соля дивиться на годинник — знову за статтею проґавила час. Коли Мар’яна сама когось кличе, то це може закінчуватися не зовсім гарно. Зітхає, бере видрук чернетки й іде до кабінету, де вирішуються долі кожного їхнього працівника. Бо кожен раз, перетинаючи поріг, не можна бути впевненим, що це не останній крок.

— Привіт. Чернетка готова по авторській статті, — одразу ж починає від дверей.

— Угу, заходь, — Мар’яна не відривається від своїх паперів. — Присядь, я за секунду буду вільна.

Соля слухняно йде і сідає за стіл навпроти шефині. Зараз би перечитати ще раз статтю й, може, олівцем винести нову думку на поля. Але то безглуздя — стрибати в останній вагон потягу, сидячи вже перед начальницею. Тому просто розглядає картину на стіні.

— Ось стаття, — вона протягує скріплені папери, коли Мар’яна нарешті на неї дивиться.

— Це про повій?

— Угу.

— Поки залиш собі. Ще три дні даю. А у мене до тебе є грандіозний проєкт.

Драгун від цих слів збирає себе до купи. М’язи напружуються, мозок нарешті приходить до потрібної консистенції, а в очах загоряється азарт. Його одразу ж підмічає начальниця і сміється:

— Ось за це я тебе й люблю. Значить, справа у нас не на тиждень і, може, не на місяць. Тема: розкрадання грошей у галузі металургії. Береш?

— Авжеж. Що робити?