Книга вигаданих істот - Хорхе Луїс Борхес

Слово «Бегемот» означає множинність; йдеться (як стверджують філологи) про підсилену множину гебрайського слова b’hemah, тобто тварина. Луїс де Леон{15} у «Викладі Книги Йова» завважує: «“Бегемот” — гебрайське слово, що значить “тварини”; учені зійшлися на думці, що воно означає слона, поіменованого в такий спосіб через неймовірну величину, оскільки така тварина варта багатьох».

Лишень із цікавості нагадаємо, що ім’я Бога Elohim також ужите в множині в першому вірші Книги Буття, хоча дієслово при ньому стоїть в однині («На початку Боги створив небо та землю»), і така конструкція дістала назву множини величі, або повноти[2].

Ось рядки про Бегемота в дослівному перекладі Луїса де Леона, який заповзявся «зберегти латинський сенс і гебрайську атмосферу, позначену певною величчю».

10. Тепер ти бачиш Бегемота; траву, наче бик, він їсть.

11. Бачиш, сила його в його хребті, а міць його в пуповині його черева.

12. Наче кедром, ворушить він хвостом; жили його соромітних місць переплелися.

13. Його кості — бронзові сопілки; мов пруття залізне.

14. Він — початок Божих доріг; і Той, хто створив його, вдасться до ножа[3].

15. Для нього росте в хащах трава, і там бавиться вся польова звіринá.

16. У затінку він пасеться; у захистку очерету й мочарів.

17. Тінява вкриває його тінь; верби над струмком його затуляють.

18. Бачиш, він вип’є річку і не подивується; певний, що Йордан тектиме йому просто в пащу.

19. Своїми очима, наче гаком, він зачепить його; гострими киями проштрикне його ніздрі.

Щоб пояснити попередній текст, додамо тлумачення Сіпріано де Валери{16} [4]:

10. Ось Бегемот, якого я створив з тобою; траву, наче бик, він їсть.

11. Ось його сила в його хребті, а міць його в пуповині його черева.

12. Наче кедром, ворушить він хвостом; жили його статевого органа переплетені.

13. Його кості міцні, мов криця; а його члени, мов пруття залізне.

14. Він є початком Божих доріг; Той, хто створив його, наблизиться до нього своїм мечем.

15. Направду ліси підносять йому своє пагіння; і вся польова звіринá пустує там.

16. У затінку він спочиватиме, у заростях очерету й у вологих місцинах.

17. Тінисті дерева вкривають його своєю тінню; верби над струмком його затуляють.

18. Це він украде річку, що не буде плинути; і вірить, що Йордан тектиме просто в пащу його.

19. Він зробить його своїми очима на бездоріжжі та проштрикне йому ніс.

Бенші

Здається, ще ніхто її не бачив; вона не так істота, як виття, що ночами страхає людей в Ірландії та (згідно з «Демонологією і чаклунством» сера Вальтера Скотта) в гірських районах Шотландії. Вона віщує смерть когось із членів сім’ї під вікнами оселі. Це особливий привілей деяких родів, у жилах яких тече чиста кельтська кров без домішок латинської, англосакської чи скандинавської. Бенші чути також і в Уельсі та Бретані{17}. Вона належить до племені парок. Її виття зветься keening[5].

Брауні

Це послужливі чоловічки брунатного кольору, від якого й походить їхня назва[6]. Вони зазвичай навідуються на ферми у Шотландії та пораються по господарству, поки родина спить. У одній з казок братів Грімм{18} згадується схожа історія.

Славетний письменник Роберт Льюїс Стівенсон{19} запевняв, буцімто залучив своїх Брауні до літературної праці. Коли він спав, ті підказували йому фантастичні теми, приміром, дивне перевтілення доктора Джекіла на містера Гайда, а ще той епізод з «Олалли», коли юнак, нащадок старовинного іспанського роду, кусає руку своєї сестри.

Бурак

У першому вірші сімнадцятої сури Корану мовиться: «Хвала Тому, хто переніс уночі раба свого з мечеті священної до мечеті віддаленої — місця, яке ми благословили, щоб явити Йому наші знамення». Коментатори запевняють, що хвала стосується Бога, що його раб — Магомет, що місто, де стоїть священна мечеть, — Мекка, а віддалена мечеть розташована в Єрусалимі, і що з Єрусалима Пророк був перенесений на сьоме небо. У найдавніших версіях цієї легенди Магомета супроводжує людина чи ангел; у пізніших ідеться про небесного скакуна, більшого за віслюка, але меншого за мула. Цей скакун — Бурак, чиє ім’я означає «осяйний». Бертон{20} стверджує, що індійські мусульмани зображають його з лицем людини, вухами віслюка, тулубом коня та крилами і хвостом павича.

Одна ісламська легенда оповідає, що, залишаючи землю, Бурак перекинув глек із водою. Пророк піднісся до сьомого неба, а дорогою на кожних небесах розмовляв з тамтешніми патріархами й ангелами, і перетнув Єдність, і відчув холод, від якого скрижаніло його серце, коли рука Всевишнього поплескала його по плечу. Людський час непорівнянний із Божим; повернувшись на землю, Пророк підняв глек, з якого не пролилося ще ні краплі.

Мітель Асін Паласіос{21} оповідає про одного містика з Мурсії{22}, який у XIII столітті в притчі, названій ним «Книга про нічну подорож до величі Всеблагого», зробив Бурака символом божественної любові. В іншому тексті згадується «Бурак з чистими намірами».

Валькірії

У стародавніх германських мовах Валькірія — «та, що обирає мертвих». Вони описані в англосакському замовлянні проти неврологічного болю, однак не названі безпосередньо:

«Мов громовиці, так, мов громовиці, у високості верхи вони скакали.

Зважливі були, коли по землі скакали.

Могутні діви…»

Ми не знаємо, якими їх уявляли люди в Німеччині чи Австрії; у скандинавській міфології це озброєні прекрасні діви. Зазвичай їх троє.

Вони обирали загиблих у битві та відносили їхні душі в епічний рай Одіна — склепіння там було зі щирого золота, а освітлювали його не ліхтарі, а мечі. Від світанку воїни в цьому раю билися на смерть, а потім воскресали та разом бенкетували: на божественному бенкеті їх частували м’ясом безсмертного вепра та раз по раз підносили їм роги з медом.

Під дедалі сильнішим впливом християнства саме поняття [слово] Валькірія виродилося; один суддя в середньовічній Англії наказав спалити якусь бідолашну жінку, звинувативши її в тому, що вона Валькірія, тобто