Книга вигаданих істот - Хорхе Луїс Борхес
Антилопи Шестиногі
Кажуть, вісьмома ногами обдарований (чи обтяжений) сірий кінь бога Одіна{10} Слейпнір, який пересувається землею, повітрям і пеклом; а шестиногими, згідно з одним сибірським міфом, були первісні Антилопи. Завдяки цьому дару їх було важко або й неможливо наздогнати; божественний мисливець Тунг-пох змайстрував спеціальні ковзани з деревини священного скрипучого дерева, знайти яке йому допоміг гавкіт пса. Ковзани теж скрипіли, а ще мчали зі швидкістю стріли; щоб гальмувати, мисливцеві довелося припасувати до них клинці, зроблені з гілок іншого чарівного дерева. Через увесь небозвід гнався Тунг-пох за Антилопою. Нарешті та знесилено впала на землю, і Тунг-пох відтяв їй задні ноги.
«Люди, — мовив він, — щодень усе маліють і слабшають. Як вони вполюють шестиногих Антилоп, якщо навіть мені це насилу вдалося?»
Відтоді Антилопи зробилися чотириногими.
Багамут
Слава Багамута сягнула пустель Аравії, де люди змінили та звеличили його образ. З гіпопотама чи слона його перетворили на рибу, яка плаває в бездонних водах, а на рибу силою уяви поставили бика, на бика — скелю з рубінів, на скелю — ангела, на ангела — пекла числом шість, на пекла — землю, а над землею — сім небес. У записаній Лейном{11} легенді читаємо:
«Бог створив землю, але земля не мала опертя, і тоді попід землею Він створив ангела. Однак ангел не мав опертя, і тоді під його ногами Він створив скелю з рубінів. Однак скеля не мала опертя, і тоді під скелею Він створив бика, що мав по чотири тисячі очей, вух, носів, пащ, язиків і ніг. Однак бик не мав опертя, і тоді під биком Він створив рибу на ім’я Багамут, а під рибою — воду, під водою — темряву, а далі людське знання не здатне прозирнути».
Інші кажуть, нібито земля стоїть на воді, вода — на скелі, скеля — на карку в бика, бик — на шарі піску, пісок — на Багамуті, Багамут — на гарячому вітрі, гарячий вітер — на тумані. На чому лежить туман, невідомо.
Багамут такий величезний і сяйливий, що людські очі не можуть на нього дивитися. Якби помістити в одну його ніздрю всі земні моря, то вони здалися б гірчичним зернятком серед пустелі. У чотириста дев’яносто шостій ночі з «Тисячі й одної ночі» мовиться, що Ісі (Ісусові) було дано побачити Багамута, і коли сповнилася ця милість, він упав на землю й опритомнів лише через три дні. А ще мовиться, що під гігантською рибою є море, під морем — повітряна безодня, під повітрям — вогонь, а під вогнем — змія на ім’я Фалак, у пащі якої шість пекл.
Уявлення про розташування скелі на бику, бика на Багамуті, а Багамута ще на чомусь начебто ілюструє космологічний доказ існування Бога, який виявляється в тому, що кожна причина потребує причини попередньої, а отже, постає необхідність обґрунтувати першопричину, щоб не продовжувати до нескінченності.
Бальдандерс
На думку про Бальдандерса (ім’я, що можна перекласти як «Уже не такий» або «Вже інший») майстра-чоботаря Ганса Сакса{12} з Нюрнберга навів епізод з «Одіссеї», коли Менелай переслідує єгипетського бога Протея, який обертається на лева, змію, пантеру, нестримного вепра, дерево та джерело. Ганс Сакс помер 1576 року; а вже за дев’яносто літ Бальдандерс з’являється знов — у шостій книзі фантастичного шахрайського роману Гріммельсгаузена{13} «Вигадливий Сімпліциссімус». Герой роману бачить у лісі кам’яну статую, що видається йому ідолом з якогось старовинного германського храму. Він торкає її, а статуя каже, що вона Бальдандерс, і набуває подоби людини, дуба, свині, шинки, лугу з конюшиною, гною, квітки, розквітлої гілки, шовковиці, шовкового килима і ще багатьох речей та істот, а потім знову стає людиною. Бальдандерс удає, нібито хоче навчити Сімпліциссімуса мистецтва «розмовляти з німими від природи речами, такими як стільці та лави, казани й глеки»; а ще він обертається на писаря та пише слова з Об’явлення святого Івана Богослова: «Я є початок і кінець», — що слугують ключем до зашифрованого документа, в якому Бальдандерс залишає Сімпліциссімусу свої настанови. Бальдандерс додає, що його гербом (як у турка, але правомірніше) є півмісяць.
Бальдандерс — чудовисько мінливе, чудовисько в часі; на титульному аркуші першого видання роману Гріммельсгаузена є гравюра із зображенням істоти з головою сатира, тулубом людини, розправленими пташиними крилами та риб’ячим хвостом; ногою цапа з пазурами грифа ця істота топче купу масок — імовірно, різних своїх іпостасей. На паскові в Бальдандерса почеплений меч, а в руках — розгорнута книжка із зображенням корони, вітрильника, келиха, башти, немовляти, гральних костей, капелюха з балабончиками та гармати.
Баранець
Рослинний баран Татарії, або Баранець, або «Плаун Баранець», або «Плаун китайський» — це рослина, що своєю формою нагадує вкритого золотавим пушком баранця. Вона здіймається на чотирьох чи п’яти корінцях; усі рослини навколо неї гинуть, а вона буяє; коли її зривають, виступає кривавий сік. Нею полюбляють ласувати вовки. Сер Томас Браун змальовує цю рослину в третій книзі «Pseudodoxia Epidemica»[1] (Лондон, 1646). В інших чудовиськах поєднуються види чи роди тваринного світу, а в Баранці — рослинний і тваринний світи.
Згадаймо принагідно мандрагору, яка кричить, мов людина, коли її виривають з коренем; і сумний ліс самогубців, з чиїх понівечених стовбурів цідяться водночас кров і слова, що описується в одному з кіл «Пекла»; і уявлене Честертоном{14} дерево, що зжерло птахів, які гніздилися в його гіллі, а навесні замість листя на ньому виросло пір’я. *
Бегемот
За чотири століття до християнської ери Бегемот був величезним
