Кава з кардамоном - Іоанна Ягелло
Їй навіть не довелося дзвонити в домофон, із під’їзду саме виходила якась вичепурена літня добродійка. Непривітно глянула на Лінку та її забрьоханого пса. Лінка знизала плечима й подумки показала літній пані язика. Розлючена, вона вибігла сходами на сьомий поверх.
Наталія відчинила після першого ж дзвоника. Виглядала вона, як завжди, приголомшливо: на ній була блузка з індійським візерунком, чорні легінси, а на ногах — туфлі на підборах. У вухах погойдувалися золоті кільця. Наталія могла би сміливо позмагатися із зірками Боллівуду. Мабуть, вона на когось чекала, бо, побачивши Лінку, здивовано й водночас перелякано сахнулася.
— Може, зайдеш? — видушила нарешті якимсь пригаслим голосом. У ній не було й сліду від колишньої самовпевненості, яку вона останнім часом постійно демонструвала Лінці.
— Ні, дякую. Скажу тобі лише кілька слів, — спокійно мовила Халіна. — Ти повинна негайно спростувати ці плітки.
— Які плітки?
— Не вдавай, ніби не розумієш, про що я. Припини розповсюджувати ці гидкі історії про Каську. Ба, більше: усім, кому ти встигла наговорити цих дурниць, скажеш, що ти все вигадала.
— Не тобі мені вказувати, що я повинна робити. Зрештою, чому ти думаєш, що це плітки? Що ти насправді знаєш про свою прекрасну подружку?
— Досить багато, аби мати певність, що ти все з пальця виссала. Як ти могла?! — Лінка раптом відчула, що всі емоції, які вона так старанно приховувала, завирували в ній з подвійною силою. Щоб не розплакатися, дівчина щосили намагалася стримати сльози, які вже збиралися в куточках очей.
— Нічого ти мені не зробиш і ні до чого не примусиш, — тихо озвалася Наталія.
— Ні? Не забувай, що і я дещо бачила.
— Ніхто тобі не повірить. Усі думатимуть, що ти так мстишся, захищаючи Каську.
Наталія мала рацію. Лінка задумалася. Якби зараз вона почала розповідати всім, що сталося в одній із вишуканих Норбертових ванних, то всі уважатимуть, що Лінка це вигадала, аби звести наклеп на Наталію. Крім того, невже їй справді хотілося комусь про таке розповідати? Раптом їй сяйнула думка.
— Усі мені повірять. Я вас сфотографувала.
— Щось я не бачила, аби ти це робила.
— Не бачила, бо була занадто зайнята, — Лінка почувалася дедалі впевненіше. — Ти ж знаєш, що я постійно фоткаю. Я робила знімки Норбертових інтер’єрів. Хотіла перевірити свою нову дзеркалку. А ви мені потрапили в кадр. Я встигла швидко сховати фотоапарат, бо не хотіла, щоб ви здогадалися.
— Негайно віддай мені це фото!
— У мене його при собі немає. Та якщо зробиш те, про що я просила, я його знищу. А якщо ні… що ж, усі це побачать. Гадаю, воно класно виглядатиме на Фейсбуку, еге ж?
На сходах почулися кроки. Догори неквапом піднімався Міхал.
— Ого, — в’їдливо зауважила Лінка. — Мабуть, ти можеш йому першому все пояснити.
— Що пояснити? — спантеличено запитав хлопець. — Що ти тут робиш?
— Я вже йду геть. От лише хвильку послухаю.
— Нічого ти не будеш слухати! — раптом розплакалася Наталія. — Дайте мені всі спокій!
І грюкнула дверима, залишивши Міхала й Лінку на сходах. Хлопець почав спершу дзвонити, а тоді стукати у двері.
— А що це вона нині такі коники викидає? — здивувався Міхал. — Ми збиралися йти до кіно.
— Що ж, певне, не підете.
— А що взагалі сталося? Я до неї дзвонив півгодини тому на мобільний, і все ще було окей.
— Слухай… А ти чув цю історію про вечірку в Норберта?
— Так, — Міхалове обличчя спохмурніло.
— Це неправда. Нічого такого не було.
— Звідки ти знаєш?
— Я там була. Наталія все вигадала.
— Але навіщо?
— А про це ти вже в неї запитай. Щасти! Може, вона зараз перебіситься й відчинить тобі. Я вже мушу йти.
IV
У понеділок Каська пошепки запитала Лінку:
— А що ти мала на увазі, коли казала, наче Міхал на мене образився?
— Нічого, мабуть, мені здалося.
Справді, Міхал дивився на Каську ніжно, як завжди, особливо, коли вона цього не бачила. «Добре, що Каська нічого не знає», — думала Лінка. Про плітки, і кіно з Наталією. Ніби з того походу нічого не вийшло, але хтозна. Зрештою, цікаво. Лінка знала, що Міхал ніколи не запрошував Каську на побачення, здається, він був занадто сором’язливий. Тож Лінка зробила висновок, що, мабуть, це Наталія сама подзвонила до Міхала й запропонувала піти до кіно.
— Знаєш, що я думаю? — сказала вона Касьці. — Що Міхал страшенно соромиться. Йому насправді дуже хочеться запросити тебе на побачення, але він ніяк не наважиться. Може, ти сама повинна зробити перший крок?
— Може, і соромиться. Але якщо він не може нічого вирішити, то нащо мені такий хлопець, сама скажи. Я почекаю. Якщо він справді чогось хотітиме, то зрештою зробить.
— Може, ти й права, — погодилася Лінка, подумавши, що якась метка дівчина легко захомутає Міхала просто в Каськи під носом.
Наталії в школі не було. Лінка не знала, чи не вислати до неї якусь есемеску. Їй справді було потрібно, щоб Наталія сказала тим, кому раніше наплела про Касю, що все це неправда. Та якщо вона не з’явиться в гімназії, то нічого не вийде. Добре, що принаймні Міхала вдалося переконати.
V
Наталія не приходила до школи вже цілий тиждень. Лінка все-таки надіслала їй кілька есемесок, але та на жодну не відповіла. Намагалася поговорити з нею в чаті, але біля Наталіїного імені горіло червоне сонечко. У п’ятницю Лінка забула про все це, бо до неї написав Адріан.
* Хочеш завтра з’їздити до Кракова?
* До Кракова? Навіщо?
* Забула? Ти ж збиралася декому запалити свічку?
Лінка й справді геть забула.
* Звісно! Але що я батькам скажу? Щось вигадаю.
* Тоді я приїду по тебе о восьмій.
— Ну, і що ти їм сказала? — поцікавився Адріан. Дорога була вільна, жодних корків. Вони вже виїхали з Варшави. Обабіч шосе зеленіли ялини. На них зовсім не було снігу, між гілками просвічувало сонце. Лінка майже повірила, що от-от настане весна.
— Що в мене збір харцерів під Варшавою.
— Я й не знав, що ти харцерка.
— Я нею ніколи не була, але батьки про це не знають. Я їх узагалі не цікавлю, вони ладні повірити, що в мене екскурсія на Марс. Бо все одно ніколи не слухають, що я говорю.
— Зате вигадувати ти справді вмієш.
— Це ще нічого… Недавно я такого понавигадувала.
І розповіла йому, як переконала Наталію, наче зробила їй компрометуючі фотографії. Адріан
