"Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький

Релінк провів Цаха до воріт і потім довго гуляв по садку. Він заздрив Цахові — в того вже почалась справжня робота, а йому доводиться займатись поки що дуже потрібною, але, на жаль, не найцікавішою справою.

Цілий день він провів на конспіративній квартирі, куди до нього за суворим графіком водили людей, завербованих у секретні агенти СД. Дивно, які схожі одне на одного всі ці люди — і у Франції, і в Голландії, і в Польщі, і тут. Після двох — трьох бесід Релінку здавалося, що разом з кожним кандидатом в агенти до кімнати майже зримо входили або страх, або жадібність, або ненависть. Після кожної розмови він занотовував у своїй маленькій записній книжечці кличку агента і в дужках ставив одне з тих слів: «страх», «жадібність», «ненависть». Це щоб не забути головну душевну пружину агента. Пам’ятати це дуже важливо, бо, що під силу зненависті, те не може перемогти жадібність і тим більше страх… Підготовчу, первинну роботу з агентами Релінк не любив, бо такі люди йому були не цікаві і заздалегідь у всьому зрозумілі.

Релінк вернувся додому пізно.

Він заснув швидко і міцно, як засинають люди, у яких здоров’я і нерви в цілковитому порядку і які від завтрашнього дня не ждуть ніяких несподіванок, оскільки вважають, що своє завтра вони роблять самі…

Але о пів на третю ночі його підняв з ліжка телефонний дзвінок із СД.

— Дозволю собі дзвонити на правах коменданта, — почув він, як завжди, веселий і, як завжди, надтріснутий голос Брамберга. — До нас тут прийшов дуже цікавий тип.

— Сам прийшов?

— Так.

— Що йому треба?

— Вимагає, щоб з ним говорило начальство вище од мене.

— То арештуйте його, і завтра розберемось.

— Але ж ми домовились, на перших порах добровольців не брати. До того ж нюх мене обманює рідко. Вам варто приїхати. Від цього типа несе міцний запах.

— Гаразд, висилайте машину…

Релінк сидів за столом, ще не зовсім прокинувшись, коли до нього ввели того, кого Брамберг називав цікавим типом. Так, цього не могли сюди привести ні страх, ні жадібність. У вигляді того, що ввійшов, були тільки незалежність і впевненість. Перед Релінком стояв міцний, ставний чоловік років п’ятдесяти. У нього було крупне вольове обличчя, масивна голова сиділа на такій короткій шиї, що здавалося, ніби вона приросла прямо до плечей.

Не чекаючи запрошення, він сів на стілець і, уважно дивлячись на Релінка, спитав:

— З ким маю честь розмовляти?

— Тут звичайно першим запитую я, — усміхнувся Релінк, уже наперед смакуючи цікавий і складний кросворд.

— Моє прізвище Савченко, Ілля Ілліч Савченко. Але це вам нічогісінько не каже.

— Начальник СД доктор Шпан, — назвав Релінк не своє прізвище.

— Чому ж ви приймаєте мене не в своєму кабінеті? — спокійно запитав Савченко.

— Хіба суть розмови може залежати од меблів? — в свою чергу спитав Релінк.

— Ну, а все-таки?

— Ви прийшли в установу, де я можу дозволити собі фантазію приймати людей у будь-якому кабінеті. І чи не здається вам, що ми почали розмову аж ніяк не по-діловому?

— Здається, — погодився Савченко і неквапно добув з кишені коробку цигарок і сірники.

— Я не палю, — сухо зауважив Релінк, і це була його перша проба співбесідника на характер.

Пошукавши очима попільницю і не знайшовши її, Савченко потушив сірника і поклав його в коробку з цигарками.

— Я прийшов до вас… за вказівкою української націоналістичної організації, — багатозначно сказав він, шумно розкурюючи одсирілу цигарку.

— Що це за організація? — мляво поцікавився Релінк.

Савченко, не дивлячись на нього, здивовано підвів брови:

— Вам відоме таке прізвище — Бандера?

— Так.

— Те, що ви перебуваєте на території України, теж, сподіваюсь, вам відомо?

— Безумовно.

— Це автоматично звільняє мене від пояснень, яку організацію я репрезентую.

— Але в вашій організації, я знаю, є якісь розгалуження, відтінки, нюанси. І от у цьому, признаюсь, я ще не встиг розібратись, — відповів Релінк.

— Бачите, це не зовсім так, — з гіркотою сказав Савченко. — Розгалуження, або, як ви кажете, нюанси, існують, на жаль, тільки в нашому закордонному керівництві, де, крім справжнього вождя України Бандери, б’ються за владу і за місце біля українського пирога різні діячі рангом нижчі і розумом бідніші. А тут, на місці, ми абсолютно єдині в нашій любові до України і в нашій зненависті до комуністів. До перших днів війни я перебував у Львові, а потім відповідно до наказу Бандери приїхав сюди, щоб очолити місцеву організацію і встановити з вами діловий контакт. Моя зона — весь південь України. Ми не поспішаємо і не хочемо квапити вас. Ми розуміємо, що перше ваше завдання — розчистити місто. Але сьогодні ми вирішили, що вже зараз можемо бути вам корисні. З цим я й прийшов. Мушу вибачитись, що прийшов так пізно, але потрібна обережність.

— Розумію, розумію, — неуважно промовив Релінк, пригадуючи в цей час усе, що казали йому в Берліні з приводу використання української націоналістичної організації. А казали йому, що публіка ця може бути і корисна й небезпечна, їхню ненависть до Рад, до всього, що йде від Москви, слід використати, але треба завжди пам’ятати, що вони хочуть з допомогою німецької армії стати на чолі самостійної України, а це, крім них самих, нікому не потрібно. Так що контакт з ними слід підтримувати й брати з цього максимум користі, але підпускати їх до влади не можна. їм навіть не треба давати щодо цього ніяких обіцянок. Максимум — участь в органах місцевого управління.

— Чи можу я знати чисельність вашої