Лицедії - Сомерсет Вільям Моем

— Це єдине вільне місце в усьому поїзді.

— Ні-ні, я навіть слухати про це не хочу.

— Ідіть, — сказав іспанець провідникові.

— Ні-ні!

Та незнайомець кивнув, і провідник вийшов з його багажем у руках.

— За мене не хвилюйтеся. Я можу спати будь-де, але не зімкнув би очей, думаючи про те, що така велика актриса змушена коротати ніч у задушному купе з трьома незнайомими особами.

Джулія все ще протестувала, але не надто енергійно. Він зробив їй таку ласку. Вона просто не знала, як віддячити йому. Він навіть не дозволив їй повернути йому різницю у вартості квитка. Він благав її,, майже із сльозами на очах, учинити йому велику честь — прийняти цей жалюгідний подарунок. У Джулії була з собою тільки сумка з косметикою, нічною сорочкою й речами першої необхідності, і іспанець поставив цю сумку на стіл. Єдине, чого він прохав у неї, — це дозволу посидіти з нею й викурити одну-дві сигаретки, поки їй не захочеться спати. Вона, звичайно, не могла відмовити йому. Койка була вже застелена, і вони сіли на неї. За кілька хвилин провідник повернувся з пляшкою шампанського й двома келихами. Вся ця пригода була несподівана й незвичайна, і Джулія втішалася нею. Він поводився так чемно, так ввічливо — і взагалі ці іноземці знають, як виявляти увагу уславленій актрисі. Певна річ, саме такі історії щодня траплялися з Сарою Бернар. А коли Сіддонс заходила до вітальні, то всі підводилися, неначе вона була королева. Він висловив захоплення її чудовою французькою мовою. Мадам народилася на Джерсі, а освіту здобула у Франції? А, тоді все зрозуміло. Але чому вона грає на англійській, а не на французькій сцені? Виступаючи у Франції, вона здобула б собі не меншу славу ніж Дузе. Вона нагадує йому Дузе — такі самі прекрасні очі й бліда шкіра, а в її грі — така ж сила пристрасті й дивовижна природність.

Вони наполовину спорожнили пляшку шампанського, коли Джулія подумала, що час уже дуже пізній.

— Ой, мені, мабуть, вже пора лягати.

— Я залишаю вас.

Він підвівся й поцілував їй руку. Коли він вийшов, Джулія защепнула двері й роздяглася. Вимкнувши всі лампочки, за винятком тієї, що була в неї над головою, вона почала читати. Незабаром у двері постукали.

— Хто там?

— Прошу пробачення за те, що турбую вас. Я забув свою зубну щітку в туалеті. Можна взяти її?

— Я вже лягла.

— Але я ніколи не лягаю спати, не почистивши зуби.

«Ет, він порядна людина», — знизавши плечима, подумала Джулія. Вона простягла руку до дверей і відкинула клямку. Було б просто безглуздо вдаватися до надмірної соромливості за подібних обставин. Він увійшов, пройшов до вбиральні і за мить вийшов звідти, розмахуючи рукою, в якій тримав зубну щітку. Вона помітила її раніше, коли чистила зуби, але вирішила, що ця щітка належить пасажирові, що їде в сусідньому купе. В той час у спальних вагонах було по одній вбиральні на два суміжні купе. Іспанець зупинив погляд на пляшці з шампанським.

— Мене мучить спрага, чи не дозволите ви мені випити чарку шампанського?

На якусь частку секунди Джулія замислилася. Власне, це було його купе і його шампанське. Ет, справді, чого їй боятися?

— Що ж, будь ласка, прошу.

Він наповнив чарку, запалив сигарету й присів на краєчок койки. Вона трохи відсунулася, щоб дати йому більше місця. Він поводився так, наче вважав усю цю ситуацію цілком нормальною.

— Ви не могли б спати в тому купе, — сказав він. — Один з пасажирів, що їде там, важко дихає уві сні. Краще б він уже хропів. Якби він хропів, його можна було б розбудити.

— Я дуже шкодую, що так вийшло.

— О, це не має значення. В крайньому разі я посплю, зібгавшись калачиком, на підлозі в проході — під вашими дверима.

«Ще, чого доброго, попросить зараз дозволу заночувати тут, — подумала Джулія. — Скидається на те, що він влаштував усе це з самого початку. Не вийде, хлопчику мій». Вголос вона сказала:

— Це було б вельми романтично, звичайно, але не дуже зручно.

— Ви неймовірно приваблива жінка.

«Добре, що на мені гарна сорочка і що я не намастила кремом обличчя», — подумала вона. Власне, вона не змила перед сном денну косметику з лиця. Губи її були яскраво-червоні, і від такого освітлення — з лампочкою позаду — обличчя її тільки вигравало. Але відповіла вона іронічно:

— Може, ви гадаєте, що через те, що ви поступилися мені своїм купе, я дозволю вам переспати зі мною? Коли так, то ви глибоко помиляєтеся.

— Воля ваша, звісно. Але чом би й ні?

— Я не належу до отих ««неймовірно привабливих жінок».

— До яких же жінок ви належите?

— Я вірна дружина й віддана мати.

Він зітхнув.

— Що ж, гаразд. Тоді мені залишається тільки сказати вам на добраніч.

Він роздушив недокурок сигарети в попільничці, взяв її руку в свою й поцілував. Потім повільно провів губами по руці — до плеча. Джулію охопило якесь незвідане, дивне почуття. Борода трохи лоскотала їй шкіру. Він нахилився й поцілував її в губи. Його борода мала трохи затхлий запах, який видався їй дивним; вона ніяк не могла добрати, подобається їй цей запах чи викликає огиду. А дивно, якщо подумати, — її ще ніколи не цілував бородатий чоловік! В цьому поцілунку було щось дивно непристойне. Він вимкнув лампочку.

Іспанець не пішов з її купе, аж доки промінь світла, що пробився з-за опущеної шторки на вікні, не сповістив їх про те, що починається день. Джулія була розбита, розчавлена — морально і фізично.

«Коли ми приїдемо в Канн, на мені лиця не буде».

Як нерозважливо вона повелася! Він міг убити її або вкрасти її перлове намисто. Від думки про те, на яку небезпеку вона себе наражала, її кидало то в жар, то в холод. І він теж їде в Канн. Що, як він афішуватиме там своє знайомство з нею — як вона пояснить це своїм друзям? Вона була певна, що Доллі він не припаде до вподоби. І потім, він ще може спробувати шантажувати її. Або вимагати повторення того, що було вночі. Він, безперечно, пристрасний чоловік, вона переконалася в цьому, і він питав, де вона мешкатиме; хоч вона