Холодний Яр - Юрій Юрійович Городянин-Лісовський
Коли гуртки перестали прибувати, залунала команда зібратися всім до могили.
Отаман Іван Деркач став на лавку.
— Товариство! Я зібрав вас, щоби поділитися з вами радісними новинами. — Ми отримали відомості, що наше військо, в союзі з Польщею, розпочало з Заходу широкий наступ на большевиків.
Сотні рушниць і шапок знялося над натовпом і весело-гучне «Слава» перебило отаманові мову. Як і на похоронах Компанійця його підхопили луною яри. Отаман заспокоїв рукою натовп.
— На Півдні теж щось заворушилося. Прийшла так очікувана нами всіма весна, а з нею воскресла надія на визволення України від тяжкого ворога. Най ніхто не думає що це вдасться легко. Червоні зайди будуть завзято боронитися. Голодна Москва не відмовиться легко від українського хліба. Нас чекає запекла боротьба та до неї нам не призвичаюватися. Вона нас не лякає.
Армія наша, розбита в минулому році, через байдужність українського народу до боротьби за власну хату і державу, не має тепер подостатком сил для боротьби з зміцнівшим ворогом. Ту силу мусить дати сам український народ. Мусимо дати ми! Ті села, які, минулого року, слухаючи брехливих большевицько-московських агентів, відверталися від свого уряду і дожидали червоних «визволителів» — вже переконалися, що це за приятелі. Одностайно повинні встати під жовто-блакитний прапор села України, а серед них почесне місце займе Холодний Яр. Цей, може найтяжчий для України рік, коли в селах та льоxax чека ріками розливається українська кров, мусить стати щасливим і радісним роком, — роком здобуття волі! Готовтеся до останнього бою! Готуйте зброю! Готуйте до боротьби серця своїх сусідів! Наближається час, коли Мотрин дзвін покличе вас під прапор Холодного Яру. Покличе здіймати терновий вінок з голови батьківщини!
Його слова знову покрило буйне «Слава». По юрбі передавали наказ отамана, щоби не розходилися, поки штаб відбуде нараду.
Нарада зібралася в трапезній.
Обговорено декілька справ, серед яких було приняття до складу штабу бувшого коцуровця і члена чигиринського ревкому Ільченка. Винесли постанову про організаційний суд. Цей суд має виносити смертні вироки членам організації за зраду, в якій би то не було формі.
Останньою обговорювано справу збільшення запасів зброї. По одержаним відомостям большевики збираються організувати у Ново-Миргороді, кілометрах у тридцяти від Холодного Яру, караульний баталіон, для чого привезли до того міста понад чотириста рушниць. Ці рушниці треба захопити. Постановляємо зробити нічний напад на Ново-Миргород невеликим відважним відділом. Операцію отаман доручив сотникові Зінкевичеві. За помішників йому призначив Чорноту і мене. По нараді вибираємо із всіх зібраних шістьдесять найвідважніших козаків. Ціль вибору козаків була затримана в таємниці.
Після обіду до манастиря прийшла Галя, яка поверталась вже з Мельників не знайшовши нас там. Принесла новинки від наших людей із Кам’янки. Наш виступ наробив там чимало переполоху. Приїхала комісія із Києва на розслідування. Арештували Лещенка, та на другий день звільнили. Виправдався, що він і не підозрівав, що до складу міліції пролізли «бандити», — у всіх були добрі совітські документи. Найбільше допоміг йому наш грушківський Залізняк, що як виявилося, відкрив Вишневецькому таємницю міліції. Тепер Залізняка призначені старшим міліціонером. Другий наш зрадник — Запорожець — теж працює надалі в міліції. Новий склад міліції — майже всі комуністи, переважно жидки. Всіх підозрілих з установ повикидали, а на їх місце приняли інших. Завдяки цьому один із завербованих нами у Кам’янці наших людей — попав на відповідальну посаду до ревкому, що Галю надзвичайно веселило.
Після спільної розмови з отаманом і Чорнотою, ідем з нею перейтися трошки у манастирський сад, бо вона спішила, щоби завидна ще повернутися до Кам’янки. Коли зайшли між дерева — подала мені якийсь пакуночок.
— На. Носи здоровенький. Вона тебе буде від куль охороняти — бо я про це Бозю просила як вишивала. Розгортаю папір. Мистецько вишита українська сорочка.
Відпроваджую Галю пару кілометрів лісом. Коли прощалися, припала до грудей.
— Мені чогось тяжко... Бережи себе, Юрасю, бо як тебе вб’ють — я не переживу цього...
Повернувшись до манастиря — йду готовитися до вечірнього вимаршу.
Коли стемніло, вирушаємо взявши із собою чотири ручні кулемети.
Верхових коней не брали бо умови нічного нападу на місто вимагали пішого ладу. Їхали на чотирьох тачанках і шести підводах, на які передбачувалося навантажити після нападу захоплену зброю. Зінкевич, Чорнота і я були на передній тачанці. Весняний шум великого лісу і зоряне небо розмріяли хлопців. Позаду на возах сумні тужливі пісні зміняли одна одну. Наша трійка мовчала, і кожний зокрема обдумував подробиці нападу.
Кожний з нас мав своє завдання на чолі групи із двадцяти боєвиків. Зінкевич мав казарму караульної роти, яка мала переформуватися на баталіон. Чорнота мав ревком, воєнкомат і партячейку. Я міліцію і чека.
Обороняти місто мали 160-180 чоловік озброєних, з них третя часть невійськових. Приймаючи під увагу боєздатність одиниць кожної сторони (між іншим і значний відсоток «хоробрих Янкелів» в складі ворога), моральну перевагу нападаючого несподівано в ночі і розпорошення значної частини оборонців міста по приватних мешканнях, — ми мали всі шанси на успіх. Гірше було би, коли б червоні пронюхали про небезпеку, та зосередилися в трьох головних будинках, що їх нам треба було захопити. Але тоді мали через вікна «взяти слово» наші ручні і рушничні ґранати, яких ми мали поважний запас.
Всі вози тим часом об’єдналися в гучній хвилі пісні, яка химерно відкликалася з довколишніх ярів.
«Ой що ж бо то та за ворон...
......................................
... Гей, та поїдем, панове молодці,
У той лісок Лебедин...»
Зінкевич перервав мовчанку: — Якщо би нас за залізницею зауважила якась частина, то змінимо напрямок. Переднюєм у Лебединському лісі, потім в ночі перекинемося до Капітанського лісу і напад зробимо аж після завтра.
Ніхто йому не відповів.
А позаді розливалася далі пісня.
...«Гей, поховали пана отамана
в сиру землю глибоко...»
Чорнота обернувся і став на тачанці:
— До ста чортів вас з вашими похоронними піснями! Пісня враз обірвалася, злякано ойкнувши по ярах. Хлопці мить переварювали в своїх головах, чого це Андрій «всердився», але за хвилю сильний високий тенор затягнув
