Синхрон - Інгеборг Бахман

не каже цього Лео. Стара пані, підбадьорена Франціскою та приступивши до другої склянки хересу, одного разу все ж таки почала розповідати про колишні часи, про геть ранні часи, і тоді виявилося, що вона не була з освіченої сім’ї, її батько працював на маленькій фабриці у Нижній Австрії, плів рукавиці і шкарпетки, вона була найстаршою з восьми дітей, але пізніше для неї все одно настали чудові часи, коли пішла працювати, бо потрапила у грецьку сім’ю, до шалено багатих людей, у яких був маленький синочок, найгарніша дитина, яку вона будь-коли бачила, вона була його гувернанткою, це була дуже гарна робота, нічого принизливого, до того ж молода дружина грека мала достатньо прислуги, так-так, їй дуже поталанило, бо тоді було дуже важко знайти таку гарну роботу. Хлопчика звали Кікі. В кожному разі тоді його всі кликали Кікі. Коли стара пані чимдалі частіше заводила про Кікі і згадувала кожну деталь, що Кікі казав, який потішний і лагідний він був, як вони ходили разом гуляти, в неї в очах з’являвся блиск, якого в них ніколи не було, коли вона вела мову про власну дитину. Кікі був попросту маленьким янголятком, без жодної вади, наголошувала вона, без жодної вади, а розлучатися з ним було так болісно, від Кікі приховали, що пані йде, й вона цілу ніч проплакала, а через багато років вона ще раз спробувала довідатись, що сталося з сім’єю, раз сказали, що ті начебто кудись поїхали, тоді, що вони в Греції, тож вона взагалі не знала, яким став Кікі, тепер йому вже десь більше шістдесяти, так, більше шістдесяти, мовила в задумі, а піти їй довелося, бо греки вирушали тоді у свою першу довгу подорож і не могли взяти її з собою, на прощання молода пані подарувала їй чудесний подарунок. Стара пані підвелася й почала шарудіти в шкатулці, тоді показала брошку, яку отримала від матері Кікі, справжня, з діамантами, але вона ще й досі сумнівається, чи не тому її звільнили, що молода пані зауважила, що Кікі любив більше її, а не свою матір, розуміти, вона це розуміє, але це був тяжкий удар, і вона ще й досі від нього не оговталась. Франціска замислено розглядала брошку, яка, може, й справді була дуже цінна, але вона не мала жодного уявлення про прикраси, єдине, що вона зрозуміла, що для старої пані цей Кікі означав більше, ніж Лео. Бо вона не дуже охоче розповідала щось із дитинства Лео, або щось починала, тоді злякано замовкала і швидко казала: власне, це були дитячі пустощі, хлопчаків, власне, важко виховувати, та й робив він це не навмисне, йому тоді так тяжко велося й мені не було легко, але оплачується все сторицею, коли дитина виростає і йде своїм шляхом, і стає такою знаменитою, він, власне, був більше схожий на свого батька, ніж на мене, знаєте.

Франціска обережно віддала брошку, і стара пані знову злякалась. Але прошу вас, Франціско, не кажіть нічого Лео, про брошку, він про неї нічого не знає, він може рознервуватись, а я собі так думаю, якщо захворію, то продам її, щоб його не обтяжувати ще більше. Франціска трохи налякано й водночас міцно обняла стару пані. Не смійте цього робити, пообіцяйте мені, що ви ніколи її не продасте. Ви нас геть не обтяжуєте!

Її це так збентежило, що дорогою додому вона робила безліч непотрібних пересадок, невже ця стара жінка буде змушена продавати цю брошку, тоді як вони з Лео тратять багато грошей, подорожують, запрошують гостей, вона собі обмірковувала, як би то сказати Лео, але щось її стримувало, це був перший слабенький сигнал, бо стара пані, нехай вона й мала свої примхи і дещо перебільшувала, все ж таки в чомусь мала рацію, а тому вдома Франціска не сказала ні слова, а тільки висловила радість, що в матері все чудово. Перед поїздкою на конгрес до Лондона вона потайки вклала угоду з одним гаражем, який давав на прокат автомобілі й висилав на замовлення таксі, заплатила завдаток, а перед від’їздом сказала до старої пані: нам спала на думку одна ідея, бо вам не можна самій далеко ходити; тепер щоразу викликайте таксі, це майже нічого не коштує, це просто послуга одного колишнього пацієнта, але нікому про це не розказуйте, передовсім Лео, ви ж його знаєте, він не любить, коли ви йому вдячні і таке інше, і їдьте собі до міста, якщо вам щось треба, кажіть, щоб таксі зачекало, і кажіть, щоб вас возив тільки пан Пінайдер, молодший. Він загалом не знає, що його батько лікувався в Лео, лікарська таємниця, знаєте, я саме від нього, і пообіцяйте мені, заради Лео, що не відмовитесь, нам так буде спокійніше. Спочатку стара пані мало користувалася послугами таксі, і Франціска, повернувшись з Англії, її насварила, бо з ногою ставало чимдалі гірше, а стара пані, звичайно ж, ходила до крамниць пішки, одного разу навіть їздила трамваєм до центру, бо в Гітцінґу майже нічого немає, і Франціска енергійно, як до неслухняної дитини, сказала, щоб цього більше ніколи не було.

Часи розмов про Кікі, про життя молодої гувернантки у Відні перед Першою світовою і до заміжжя також минули, і часом розповідала лише Франціска, особливо коли поверталася з Лео з якоїсь поїздки, приміром, про те, яку чудову доповідь виголосив Лео на конгресі і що спеціальний відбиток він передав ось для матері. Стара пані, напружившись, з великими зусиллями прочитала назву: «Значення ендогенних та екзогенних факторів у разі появи параноїчних та депресивно забарвлених психозів у колишніх в’язнів концентраційних таборів та біженців». Франціска запевнила, що це лише маленька частина набагато більшої роботи, над якою він працює, а вона йому допомагає, ймовірно, це буде найзначніша і перша вагома праця в цій галузі, значення, яке тепер ще важко оцінити.

Стара пані якось ураз замислилась, вона, звичайно, не розуміла ваги цієї праці, а може, й узагалі нічого з того, що робив її син. Потім, що було дивно, вона мовила: аби тільки не нажив собі ворогів, отут у Відні, і ще ось що…

Франціска розхвилювалася: це було б навіть дуже добре, окрім усього, це ще й провокація, і Лео нікого не боїться, бо в нього одне-єдине важливе завдання, яке виходить далеко за межі наукового значення.

Так, звичайно, що так, мовила швидко стара пані, та й захищатися він уміє, а вороги завжди будуть, коли ти знаменитий. Я