Навколо світу за вісімдесят днів - Жюль Верн
— Ви відмовляєтеся?
— Відмовляюся.
— Будемо вважати, що я нічого вам не говорив, — сказав Фікс, — а тепер випиймо.
— То випиймо!
Паспарту відчував, що хміліє дедалі сильніше. Фікс, розуміючи, що треба у будь-який спосіб розлучити слугу й пана, вирішив його доконати. На столі лежало кілька люльок з опіумом. Одну з них Фікс уклав у руку Паспарту, той підніс її до губ, запалив і кілька разів затягнувся; під дією отрути його голова стала ніби чавунна і схилилася на стіл.
— Нарешті! — сказав Фікс, дивлячись на нерухомого Паспарту. — Наш пан Фоґґ не буде попереджений вчасно про відхід «Карнатика», а якщо він все-таки виїде, то принаймні без цього клятого француза!
І він вийшов із таверни, сплативши рахунок.
Розділ двадцятий,
де Фікс входить у безпосередній контакт із Філеасом Фоґґом
Під час попередньої сцени, що становила серйозну загрозу долі містера Фоґґа, цей джентльмен прогулювався з місіс Аудою англійськими кварталами міста. Відтоді, як місіс Ауда прийняла його пропозицію супроводжувати її до Європи, йому доводилося турбуватися про всі дрібниці, конче потрібні для далекої мандрівки. Англієць його складу здатен без проблем здійснювати навколосвітню подорож із самим лише саквояжем у руках. Та жінка, звичайно, не може вирушати в далеку дорогу за подібних умов. Тому треба було придбати їй одяг і все для подорожі. Містер Фоґґ виконав цей обов’язок із властивим йому спокоєм і на всі вибачення й протести збентеженої такою ласкою молодої вдови незмінно відповідав:
— Це в інтересах моєї подорожі, це входить у мою програму.
Після закупів містер Фоґґ із леді повернулися в готель і пообідали за розкішно сервірованим столом. Потім трохи втомлена місіс Ауда піднялася до себе в кімнату, на англійський штиб потиснувши руку своєму незворушному рятівникові. А поважний джентльмен на весь вечір поринув у читання «Таймс» та «Ілюстрейтед Лондон ньюз».
Якби він був здатен хоч трохи дивуватися, то, напевно, його здивувала б відсутність Паспарту, який не з’явився до часу, встановленого для сну. Але, знаючи, що пакетбот на Йокогаму відпливає з Гонконга лише вранці наступного дня, містер Фоґґ не надав цьому великого значення. Вранці на його дзвінок Паспарту також не з’явився.
Що подумав поважний джентльмен, довідавшись, що його слуга взагалі не повернувся в готель, цього ніхто не може сказати. Містер Фоґґ обмежився тим, що взяв свій саквояж, послав попередити місіс Ауду й наказав найняти паланкін.
Була тільки восьма година. Повний приплив, яким мав був скористатися «Карнатик», щоб вийти у відкрите море, очікували пів на десяту.
Паланкін прибув до дверей готелю, містер Фоґґ і місіс Ауда зайняли місця в цьому комфортабельному екіпажі; багаж слідував за ними у візку.
За півгодини наші мандрівники були вже на пристані, і там містер Фоґґ довідався, що «Карнатик» відплив напередодні.
Містер Фоґґ, сподіваючись знайти заразом і пакетбот, і свого слугу, не знайшов ні того, ні того. На його обличчі не промайнуло й тіні досади, а у відповідь на тривожний погляд місіс Ауди він тільки вимовив:
— Збіг обставин, не більше.
У цю хвилину до них наблизився якийсь чоловік, що уважно спостерігав за ними здалеку. То був поліцейський інспектор Фікс. Він поклонився і сказав:
— Пане, ви, мабуть, як і я, один із пасажирів, що прибули вчора на «Рангуні»?
— Так, — холодно відповів містер Фоґґ. — Але я не маю честі…
— Даруйте мені, я розраховував знайти тут вашого слугу.
— А ви знаєте, де він? — жваво запитала жінка.
— Як? Хіба він не з вами? — з удаваним подивом сказав Фікс.
— Ні, — відповіла місіс Ауда. — Він не з’являвся від учорашнього дня. Чи не виїхав він без нас на «Карнатику»?
— Без вас, пані?.. — протягнув агент. — Даруйте за нескромне питання: ви, мабуть, мали відпливти на цьому пакетботі?
— Так, пане.
— Я також, пані, і тепер я в цілковитій безвиході. «Карнатик» закінчив ремонт завчасно і залишив Гонконг дванадцять годин тому, не попередивши нікого з пасажирів. Тепер доведеться чекати вісім днів до наступного пароплава!
Вимовляючи «вісім днів», Фікс відчув, як його серце радісно закалатало. Вісім днів! Фоґґ затриманий на вісім днів у Гонконгу! За цей час прийде ордер на його арешт. Нарешті доля усміхнулася представникові закону.
Його наче обухом по голові вдарили, коли він почув, як Філеас Фоґґ спокійно вимовив:
— Але ж у Гонконгу, опріч «Карнатика», мають бути й інші кораблі.
І джентльмен, запропонувавши руку місіс Ауді, попрямував до доку шукати судна, що відпливає.
Приголомшений Фікс поплентався за ним.
Та, мабуть, доля остаточно зрадила тому, кому досі так справно служила. Філеас Фоґґ упродовж трьох годин обійшов гавань уздовж і впоперек; він вирішив, коли треба, зафрахтувати спеціальне судно до Йокогами, але бачив лише кораблі, що тільки навантажували або вивантажували і, отже, не могли зняти з якоря. У серці Фікса зажевріла надія.
Однак містер Фоґґ не занепадав духом. Він продовжував свої пошуки, готовий добиратися навіть до Макао, аж раптом його зупинив якийсь моряк.
— Ваша милість шукає корабель? — сказав він, знімаючи капелюха.
— Ви маєте корабель, готовий до відплиття? — запитав містер Фоґґ.
— Так. Лоцманське судно номер сорок три, найкраще у всій флотилії.
— Гарний хід?
— Від восьми до дев’яти миль. Бажаєте глянути на нього?
— Так.
— Воно вдовольнить вашу милість. Адже йдеться про морську прогулянку?
— Ні. Про подорож.
— Про подорож?
— Чи візьметеся ви доставити мене до Йокогами?
По цих словах моряк витріщив очі й замахав руками.
— Ваша милість жартує?
— Аж ніяк! Я спізнився до відплиття «Карнатика», а мені конче треба бути в Йокогамі не пізніше чотирнадцятого, аби встигнути до відплиття пароплава на Сан-Франциско.
— Дуже шкода, але це неможливо.
— Я вам пропоную сто фунтів на день і премію двісті фунтів, якщо ви доставите мене вчасно.
— Це серйозно? — запитав лоцман.
— Цілком, — відповів містер Фоґґ.
Лоцман трохи відійшов. Він дивився на море, очевидно, борючись між бажанням заробити таку величезну суму і побоюванням вирушати в таку далеку путь. Фікс страшенно хвилювався.
У цей час містер Фоґґ, повернувшись до місіс Ауди, запитав:
— Ви не боятиметеся, пані?
— З вами, містере Фоґґ, ні! — відповіла вона.
Лоцман знову підійшов до нашого джентльмена, мнучи капелюха в руках.
— То як, лоцмане? — запитав містер Фоґґ.
— Ваша милосте, — відповів лоцман, — я не можу ризикувати ні
