Льодовик - Олександр Казимирович Вільчинський

— Щось ти рано починаєш…

— Та ну його в пень! Давай заходь…

— Я якраз картоплі насмажив, взяти із собою?

— Ну, бери і спускайся, дівки також на підході! — ще гукнув Мамонт, знову гупаючи сходами вниз. — Нас чекає шальона ніч!..

Петруня–Мамонт живе поверхом нижче, його кімната одразу під моєю, і він її чомусь називає «майстернею». Раніше він працював у культурі, у Палаці культури з дурнуватою назвою «Більшовик» (ще до Льодовика, звісно), і авансу, й зарплати йому вистачало рівно на два дні. Каже, що там у нього також була схожа кімнатка, щось там майстрував на продаж: акваріуми чи клітки для папуг. Виявляється, наш Петруня — майстер на всі руки. Ну і нехай собі, якщо йому так подобається, то я також називаю його кімнатку «майстернею», хоча, як на мене, це звичайна кімната старого холостяка, така ж, як і в мене, тільки стеля трохи нижча.

У нас спільний вхід із заскленої тераси, але різні поверхи. У нього — напівпідвальний, у мене — перший. А ще у нас спільні туалет і душ. Щодо душу, то я нашого Мамонта там майже не помічаю, а от його звичка надовго зачинятися у туалеті мене уже давно дістала.

— До речі, обухівська фабрика туалетного паперу тепер на привізній деревині, — підійшов я здалеку. — Ресурси планети не безмежні, щоб отак спускати в унітаз по піврулону за одне присідання! — це щоб уже дійшло і до Петруні.

— Ага, ти, Коломбо, краще повчи своїх дівок! — одразу вдає ображеного Петруня. — Нехай своїми тампонами з крильцями не забивають стік у душі?

Звичайно, тими тампонами він заганяє мене в кут. Я навіть не можу згадати, чи це після Ліди, чи після тієї випадкової бібліотекарки?.. Навряд чи після Лідки, хоча вона така розсіяна, все могло бути. А якщо це бібліотекарка, а я не подивився? Невже навмисно хотіла мені насолити? Бо ж ні Нонна, ні Валюша у наш душ не ходять.

Наша кухарка Нонна мешкає в іншому крилі, з іншим виходом, одразу на вулицю, ми ж із Петрунею маємо вихід лише у двір. Щоб потрапити від себе до нас, вона повинна вийти на вулицю і вже тоді через хвіртку зайти у двір. Валюша, або «радистка Кет», як частіше ми її називали, Міхова секретар–референт, мешкає десь на Теремках, які тепер, звісно ж, перейменовані у просто Хатки.

На місці Мамонта я б цих наших дівчаток, Нонну з Валюшею, взагалі не запрошував, але коли хвилин за двадцять, прихопивши сковорідку з картоплею, я таки спустився до Петруні, то вони вже сиділи. І як це наша «дюймовочка» Нонна зуміла прослизнути, що я не почув? А от «радистці Кет» не здивувався. Вона єдина із нас була громадянкою Московії і, як і належить ворожій шпіонці, вміла ходити тихо. І тепер із першого ж кроку я знову став учасником звичної вистави, де кожному відома його роль: жених Петруня і нєвєста Нонна, ворожа шпіонка «радистка Кет» і я — просто нечиста сила, і як таких земля носить! Утім, не кожного разу аж до чогось такого доходить.

Що ж, навіть у льодовиковий період можна жити собі на втіху. Принаймні на його початковій стадії, якщо нам попереду і справді судилося ще дві тисячі років такого щастя!.. Наша Нонна вже встигла побувати на заробітках аж в Австралії. Відбула там цілу п'ятирічку і лише півтора року як вернулася. Ще свіжі спогади про кенгуру, купання у лазуровій лагуні і таке інше… Це попри нічні зміни на шоколадній фабриці в околицях Сіднея та роботу у барі польського товариства.

Шельфові льодовики Антарктиди, здавалося б, також мали розростися, бо ж похолодання загальнопланетарне. У деяких місцях ближче до Південного полярного кола так і сталося, але лише у деяких. Загалом же антарктичні льодовики з початком похолодання у Північній півкулі потоншали, і в цьому була ще одна велика загадка всього того, що трапилося. Я й досі не зустрічав цьому жодного притомного пояснення. Окрім хіба що вже зовсім абсурдної версії про зміщення земного ядра і відтік розпеченої мантії від земної кори у північній півкулі та наближення її до поверхні у Південній. Але якщо це й справді так, то у Південній півкулі найперше мали б активізуватися вулкани, але цього поки що не сталося. А поодинокі виверження у Новій Зеландії й у Чилі ще нічого не підтверджують.

Та між Австралією й Антарктидою тисячі кілометрів океанської широчіні, й обледеніння Зеленому континенту в будь–якому випадку не загрожує. Більше того, тепер цей континент став уже справді зеленим. Бо навіть незважаючи на те, що вода морів і океанів і тут подекуди відступила від суші на десяток кілометрів, планетарне похолодання принесло населенню Австралії, як і Західної Африки, порятунок від спеки. У австралійських пустелях тепер ідуть дощі, на луках пасуться вівці і ростуть такі самі кабачки, як оце мої, єгипетські, які я не забув прихопити і до Петруні на іменини.

А наші люди вже давно подалися на заробітки у теплі краї. Тепер — це Північна Африка або й ще далі. То велика проблема, і наша преса постійно про це пише. Що, мовляв, «дорогі гості» до нас, а ми — в Африку, так би мовити, до витоків. Хоча росіян там, у теплих краях, також тепер вистачає.

— А де їх нема! — щоразу кидає Нонна, вона в душі ще й яка українська націоналістка, хоч і з вірменським корінням, але щоразу згадує про громадянство Валюші і не продовжує.

Валюша зі своїм громадянством взагалі–то перебуває між нами нелегально, бо повинна жити там, за парканом із гофрованого заліза, але Міхині шефи поки що не змогли підібрати їй заміни, когось із наших громадян. Така у наших людей тепер зневага до колаборантів. Краще вже на заробітки по Африках, ніж працювати на «дорогих