Льодовик - Олександр Казимирович Вільчинський

дивно, але я не мав на нього злості, на цього гівнюка. Все якось буденно, наче само собою. Приклав руку до грудей і відчув липку мокроту. Дихати ставало все важче. Я пам'ятав, що без бронежилета, про це я не забував ні на мить. Бо ж із самого ранку така приємна легкість у рухах через його відсутність, і все ж здивувався: як це так могло статися, що перший день без «броника», і на тобі.

І знову мобіла. Голос Лідки, схвильований, радісний:

— Альоу! Ти де, вже на Святошині? Я тут збираюся до тебе, вже от з Оскаром виходимо. Альоу! Чого мовчиш?

— Я не мовчу…

— Ти що, нездужаєш?

— Здужаю… Але взагалі краще без Оскара…

Я чув ще якісь її слова, але опустив мобілу. У голові паморочилося, стук дятла майже зовсім стих, я підвів очі до неба й помітив два невеликих округлих просвіти у сіро–зеленій площині, наче двоє блакитних очей. «Вхід» і «вихід», ще подумалося цієї миті. Точно, я вже це десь бачив. Але котре з них «вхід», а котре «вихід»? І головне — куди «вихід»? Здавалося б, уже давно був готовий і знав, що ніхто не застрахований від дурної кулі, й на тобі, аж тут, на Сошенка… І ще — ніби крики Петруні, чи то крики, чи то йобкання, і раптом божевільний холод. Я вже не міг стояти й осів на коліна, а ще подумав, що треба було б запам'ятати це місце. І більше я нічого не пам'ятаю.

Тернопіль — Київ — Ялта

2010

Оглавление Льодове нашестя Київ — Одеса Гляціал і льодоруби Тепличне господарство і Пуху–пуху Пошуки ідентичності Ще кілька історій зі щасливим кінцем Танці на льоду Північний вітер Мені приснився дощ «Квест» Міха і «бомбовози» Читати Трубая Бунт на кораблі Теплий сніг «Молода сила» та інші Не пити кави після 6–ї вечора