Адвокат диявола - Ендрю Нейдерман
Він розплющив очі та провів рукою по дипломату, різко відкрив його й поглянув на теку всередині. Невдовзі вона виросте. Це було очевидно. Кевін засміявся собі під носа. Оце так добра адвокатська підготовка. Весь матеріал уже знайдено, і тепер він чекає на нього. Яка контора: приватні детективи, комп’ютеризована бібліотека, продуктивні секретарки… Кевін відкинувся назад зі ще більшою впевненістю в собі. Маючи таку мережу підтримки, він просто мусив упоратися добре.
А тоді слова Венді навели його на цікаву думку. Йому подумалося, що він, напевно, неправильно її розчув, але для певності розгорнув теку й поглянув на дати, пов’язані з деякими фактами.
Вона сказала, що містер Мільтон попросив знайти інформацію про діабет і «Приозерну хатинку Шапіро» минулої середи?
Максін Ротберґ знайшли мертвою у власному ліжку лише у вихідні. Як містер Мільтон міг цим зацікавитись аж минулої середи?
Він подумав, що Венді, напевно, помилилася, чи, може, він неправильно її розчув, і закрив портфель.
Зрештою, як може бути інакше?
— Ще вина? — запропонувала Норма й нахилила пляшку до келиха Міріам.
— Ні, гадаю, мені краще повернутися до своєї квартири. Кевін мене шукатиме.
— І що?
— Хай він тебе знайде, — сказала Джин, поглянула на Міріам і захитала головою. — Нормо, як я бачу, нам тут є над чим попрацювати.
— Чоловіки інколи схильні сприймати своїх жінок як належне, — зауважила Норма. — Ми маємо не давати їм розслаблятися, підтримувати таємницю, змушувати їх постійно думати про нас. Інакше ти станеш лише черговою його власністю.
— Кевін не такий, — промовила Міріам.
— Дурниці, — відповіла Джин. — Він — чоловік. Він цього не контролює.
Норма та Джин знову засміялися. На мить вони обидві здалися Міріам схожими на дітей із пустотливими вогниками в очах.
Не встиг хтось сказати щось іще, як вони почули дзвінок у двері.
— Це, напевно, Кевін, — сказала Міріам.
Усі підвелися. Коли вони пішли до парадних дверей, Норма обняла Міріам.
— Не можу дочекатися твого переїзду, — сказала вона. — Уводячи тебе в курс справи, ми зможемо заново пережити всі свої чудові відкриття.
Джин відчинила двері й привіталася з Кевіном.
— Привіт. Отже, ви нас викрили. — Вона повернулася до Міріам і підморгнула. — Ми думали, що ви це рано чи пізно зробите.
— Звичайна дедукція, та й усе, — запевнив він і поглянув на Міріам. — Добре провела час?
— Так, так.
— Не турбуйтеся, — сказала Джин, усміхнувшись і знову підморгнувши Міріам. — Вона вже одна з нас.
— Сподіваюся, це добре, — пожартував Кевін. Він грайливо поглянув на двох подруг, і вони захихотіли.
Норма обняла й поцілувала Міріам, а тоді те саме зробила Джин.
— Скоро побачимось, — сказала Міріам.
Поки вона й Кевін ішли до ліфта, жінки стояли поряд у дверях і всміхалися.
— Здається, ви добре почали, еге ж? — поцікавився Кевін.
— Так.
— Щось ти говориш без ентузіазму, — насторожено промовив Кевін.
Коли вони зайшли в ліфт, Міріам мовчала, але за мить до того, як двері відчинилися на першому поверсі, вона повернулася до Кевіна.
— Чого ти мені не розповів про родину Джаффі?
— Ой, — кивнув він. — Я мав і здогадатися, що вони тобі розкажуть. Ну, — глибоко вдихнув він, коли вони вийшли у вестибюль, — це історія безрадісна, а мені не хотілось обтяжувати чимось квартиру. — Він повернувся до неї. — Рано чи пізно я б тобі розповів. Вибач. Неправильно було приховувати це від тебе. Я просто хочу оточити тебе красою й радістю. Міріам, я хочу, щоб цей час був найкращим у нашому житті.
Вона кивнула. Усе саме так, як казали Норма і Джин: Кевін хотів захистити її від смутку. Вона вирішила, що не має ставити це йому на карб.
— Це трагічна історія, та я не розумію, чому вона має стосуватися нас, — вирішила вона.
Він радісно всміхнувся.
— Мені теж так здається.
Він обняв її.
— Чому ми йдемо сюди? — запитала вона, зрозумівши, що вони вийшли у вестибюль. — Хіба нам не треба донизу, в гараж?
— Я підготував сюрприз, — він кивнув на парадний вхід. Коли вони підійшли ближче, Філіп вийшов з-за свого столу привітатися з ними. — Міріам, це Філіп. Він працює тут удень охоронцем.
— Радий вас бачити, місіс Тейлор. Якщо у вас виникнуть якісь проблеми чи щось знадобиться, звертайтеся до мене без вагань.
— Дуже дякую.
Філіп відчинив їм двері, а коли вони вийшли, Харон відчинив дверцята лімузина.
— Що це? — запитала Міріам, подивившись спершу на лімузин, а тоді на Харона.
— Це службовий лімузин, завжди в розпорядженні молодших партнерів. Хароне, це моя дружина Міріам.
Харон кивнув, так уп’явшись у неї мигдалеподібними очима, що вона засоромилася й несвідомо схрестила руки на грудях.
— Добрий день, — привіталася вона і швидко залізла в машину. Вона озирнулася, і Кевін заліз за нею.
— Куди ми їдемо?
— До «Російської чайної», — відповів він. — Я забронював столик телефоном у лімузині, щойно виїхав з офісу. Не бажаєте коктейлю, пані? — запитав він, відчинивши бар. — Можу приготувати твій улюблений, «криваву Мері».
Коктейлі в оцьому «мерседесі» з плюшевим салоном, обід у «Російській чайній», чудова квартира на Ріверсайд-драйв, молоді та яскраві нові подруги… Вона замотала головою. Кевін засміявся, побачивши вираз її обличчя.
— Мабуть, приготую два й вип’ю з тобою, — сказав він.
Напій лише посилив захват Міріам.
— А тепер, — промовив він, приготувавши напої й відкинувшись на спинку сидіння, — розкажи мені більше про свою гостину. Які вони?
— Спершу трохи приголомшують, особливо порівняно з моїми знайомими жінками з Блайсдейла. Часом бувають дуже різнобічні та глибокі, а потім інколи починають розмовляти й поводитися, як підлітки. Але з ними дуже весело, Кеве.
— Вибач, що мене так довго не було, але…
— О, я навіть не помітила, як пролетів час. Вони не давали мені нудьгувати.
Спочатку вона описала квартиру Джин і Теда, а тоді перейшла до Норминої. Вона теревенила
