Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер

Майло виявився хазяїном свого слова: повернувшись із нерозпечатаним пакунком фініків у супроводі хихотливого злодюжки-ласуна, того, що поцупив простирадло із Макпростакового намету, він вручив Йоссар’янові чверть жовтого простирадла. Отже, клапоть Макпростакового простирадла тепер переходив у власність Йоссар’яна. Він заробив його, коли сам мирно спав по обіді у себе в наметі, не кивнувши й пучкою, і не міг добрати — яким чином. Макпростак теж нічого не розумів.

— Що за діла? — закричав Макпростак, зачудовано витріщившись на половину розрізаного жовтого простирадла.

— Це півпростирадла, яке вкрали сьогодні вранці з вашого намету, — пояснив Майло. — Б’юсь об заклад, що ви навіть не помітили.

— Якому дурню треба було красти півпростирадла? — поцікавився Йоссар’ян.

— Вам цього не зрозуміти, — махнув рукою Майло. — Він поцупив ціле простирадло, а я виміняв його на пачку фініків, вкладену вами в цю операцію. І тепер чвертка простирадла ваша. Це непоганий прибуток на внесений капітал — тим більше, що й фініки знову ваші. А вам, — звернувся Майло до Макпростака, — належить півпростирадла як колишньому власникові цілого, і я не розумію, на що ви скаржитесь. Коли б не ми з капітаном Йоссар’яном, ви б узагалі нічого не мали.

— Та я й не скаржусь, — озвався Макпростак. — Просто я не можу зметикувати, що мені робити з половиною простирадла.

— З половиною простирадла багато що можна зробити, — запевнив його Майло. — А чвертку простирадла я беру собі як плату за мою ініціативу, вигадку й пророблену роботу. Звичайно, не для власного збагачення, а на потреби синдикату. От і ви могли б укласти вашу половину простирадла в нашу фірму. Ви навіть не помітите, як ваш початковий капітал піде в ріст.

— Який іще синдикат?

— А той, який я збираюся заснувати, щоб годувати вас усіх, як ви того заслуговуєте.

— Ви хочете заснувати синдикат?

— Цілком вірно. Точніше, не синдикат, а торжок. Ви знаєте, що таке торжок?

— Ну, це там, де можна все купити.

— І продати, — докинув Майло.

— Ну, і продати.

— Я змалку мрію про власний торжок. Маючи торжок, можна робити чудеса. Та треба з чогось починати.

— І воно вам потрібно?

— Це всім потрібно, — сказав Майло, — щоб кожен діставав свою частку.

Йоссар’янові це було невтямки, бо йшлося про комерцію, а коли йшлося про комерцію, Йоссар’янові все було невтямки.

— Ну, гаразд, я вам знову все поясню, — з легким роздратуванням у голосі промовив Майло. — Візьмемо хоча б ось цього злодюжку. — Він ткнув пальцем у злодюжку-ласуна, що стояв, ошкірившись, поруч і лупав очима. — Мені було ясно, що фініки його цікавлять більше, ніж простирадло. А що по-англійськи він ні в зуб ногою, я вирішив провести всю операцію по-англійськи.

— А чому б не просто — надавати йому в шию й забрати простирадло? — запитав Йоссар’ян.

Майло церемонно стулив зуби й похитав головою.

— Це було б насильство, — з осудом буркнув він. — Насильство ж, як і крадійство, це зло, а зла злом не подолаєш. Мій спосіб значно кращий. Коли я показав йому фініки й простяг руку по простирадло, він, певно, вирішив, що я пропоную махнутися.

— А що ви пропонували?

— Та махнутися ж! Тільки ж довести він цього не зможе, бо по-англійськи він ні в зуб ногою.

— А що, як він озлиться й почне вимагати назад свої фініки?

— Ну, тоді доведеться замість фініків надавати йому в шию, — упевнено відповів Майло, глипаючи то на Макпростака, то на Йоссар’яна. — І взагалі, не доберу, що вам не подобається? Адже всі ми на цьому виграли. Крім хіба що злодюжки, але чому б ми мали за нього бідкатися, коли він по-нашому ні в зуб ногою і одержав по заслузі? Хай скаже спасибі, що дешево відбувся. Зрозуміло?

Та Йоссар’ян і далі не міг зрозуміти, як ухитряється Майло діставати зиск, купуючи на Мальті яйця по сім центів за штуку і перепродуючи їх на П’яносі по п’ять.

8. Лейтенант Шайскопф

Навіть Мудренджер не знав, як це Майлові вдається, а Мудренджер був ходяча енциклопедія. Про війну Мудренджер знав геть усе, за винятком того, чому Йоссар’ян має вмирати, а капрал Сноб залишиться живий, або чому капрал Сноб має вмирати, а Йоссар’ян залишиться живий. Як для нього, то це була паскудна, свинська війна. Йоссар’ян міг би чудово жити без неї — можливо, аж до кінця світу. Віддати життя в ім’я перемоги випадало лиш незначній меншості його співвітчизників, але Йоссар’ян не вбачав для себе особливу честь у тому, щоб опинитися серед меншості. Жити чи не жити — ось як стояло питання, і навіть Мудренджерові не під силу було на нього відповісти. Хід історії не залежав від передчасного Йоссар’янового скону, справедливість могла восторжествувати й без того, прогрес міг би йти своєю дорогою, перемога могла б настати в належний час. Те, що на війні хтось має вмирати, — закономірність, але те, хто саме має вмерти, — це вже випадковість, а Йоссар’янові аж ніяк не кортіло стати жертвою випадковості. Проте війна є війна, і Йоссар’ян міг навіть дещо сказати на її користь: по-перше, за участь у ній непогано платили, по-друге, вона звільняла дітей від згубного впливу батьків.

Мудренджер знав так багато тому, що Мудренджер був геній — довготелесий, незграбний геній з натхненним обличчям і бентежними очима, спраглими знань. Перед війною він навчався в Гарвардському університеті, і там йому діставались персональні премії та призи майже з усіх дисциплін, а з решти дисциплін він не одержував нагород тільки тому, що був надто зайнятий — збирав підписи під якимись петиціями, поширював петиції, спростовував петиції, вступав до різних дискусійних клубів, поривав із цими клубами, виступав на одних молодіжних мітингах, пікетував інші молодіжні мітинги, організовував студентські комітети на захист звільнених викладачів. Ніхто не сумнівався, що його чекає блискуча університетська кар’єра. Одне слово, як у цьому рано чи пізно переконувався кожний, хто його знав, дурноголовішого інтелектуала ще не бачив світ.

Одне слово, із йолопів йолоп. Він часом нагадував Йоссар’янові тих ошалілих шанувальників модерністського мистецтва, в яких від постійної біганини по музеях та виставках обидва ока перемістились на один бік обличчя. Така асоціація мимоволі виникала від дивної здатності Мудренджера всюди бачити лише один бік справи і не помічати іншого. У політиці він завжди прагнув залишатись гуманістом: він відкидав і ліві, і праві крайнощі, а сам безнадійно застряв посередині, у болоті. Він без кінця боронив своїх лівих друзів від правих ворогів і правих друзів од лівих ворогів,