Самотній вовк - Володимир Григорович Дрозд
…Коли за чверть години я вертав назад, насмикавши з останніх номерів спортивних газет чужих думок про перспективи футбольних команд у нинішньому сезоні, аби було з чим стати завтра перед очі Георгія Васильовича, побачив раптом між другим і третім поверхами бібліотеки Великого Механіка, що замислено плуганився назустріч. Я блискавично заналізував ситуацію і, не випускаючи поруччя, що його міцно тримався тепер на гранітних крутосхилах, метнувся угору та припав за виступ стіни. Юрко пройшов мимо і зник за дверима читальні для науковців. Я з полегкістю передихнув і залишив бібліотеку: тільки й було часу, аби добігти до оперного, узяти квиток і зайти до театру.
І раніше, до Харланової загибелі, Шишига зрідка навідувався до оперного. Квиток брав найдешевший — на балкон. Там було порожньо, хіба кілька студентів бовваніло над червоним бар’єром. У першому антракті він бродив порожнім фойє, між колон, полохаючи по кутках молодят, що цілувалися. У другому антракті сходив на поверх, де буфети, і випивав п’ятдесят грамів коньяку, закусуючи шоколадною цукеркою. У Голосієво повертався з відчуттям, що недільний вечір провів приємно.
Сьогодні дешевий квиток на балкон не годився — Андрій купив найдорожчий, у середні ряди партеру. У фойє вже було безлюдно, оркестр грав увертюру. З першими музичними акордами Шишига вчув запах ковбаси. Запах наплив з другого поверху. Андрій піднявся по сходах і побачив у буфетній вітрині бутерброди з ковбасою. Лише тепер відчув, як зголоднів. «Загорніть п’ять бутербродів, — невимушено сказав буфетниці, ковтаючи слину. — Ні, сім, — додав поспіхом, — нас семеро…» У кутку фойє, за колонами, тремтячими од нетерпіння, пальцями розгорнув папір, ковтав бутерброди, майже не жуючи. З останніх двох злизав ковбасу, а хліб викинув у смітницю. Аж тоді почелепав до зали, ступаючи важко і сонно.
У залі було шумно — аплодували оркестрантам. Під той ляскіт я прошмигнув на своє місце і зручно вмостився у кріслі. Оркестр знову заграв. Поповзла угору завіса, оголивши картонні дерева, хащі, тюлеві тумани — сьогодні, як ніколи, я був тверезий і не колінкував перед жалюгідною ілюзією, що її сплели руки декораторів. Я заплющив очі, у партері було тепло і присмерково. До антракту — хвилин сорок, я міг трохи спочити після напруженого дня. Солодке забуття напливало на мене. Я не спав, але й не реагував на зовнішні подразники, як сказав би Великий Механік, перенапружені нерви розслабилися, шлунок спокійно, діловито перетравлював вечерю. Я прислухався лише до його приємної роботи, раз по раз різко повертаючи убік голову та клацаючи зубами. Це був інстинктивний рух поза моєю волею, я і завважив його, коли відчув на собі здивовані погляди сусідів.
Відгорнув сіру пелену, що оповила мене, і побачив голі плечі жінок у відблисках з оркестрової ями, голови глядачів, наче пні на просіці, крижану гірлянду люстри, яка звисала зі стелі, і обличчя, в присмерках наче підсвічене місяцем латаття на воді. Я знову заплющив очі — утома брала своє. Але тепер я не міг відмежуватися од музики, що підступно тривожила приспану свідомість, а то зненацька нападала, баламутячи мене картинами свавільними, дивними.
То видавалося мені, що я у пущі — тьмяній, вогкій. Десь угорі шумить верховіття дерев, а тут — сумирний затишок. Я лежу у заглибині, що її сам вирив під поваленим грабом, і так мені добре, як не було вже давно, а може, й ніколи. Гомін лісу навіває дрімоту, я радо віддаюся її пестощам. Раптом вихор злих, приголомшливих звуків падає на мене, тривожно голосить флейта, похмурі акорди струнних, десь далеко на узліссі сурмлять пересторогу сурми, і вже дрібно рокоче барабан у глибині оркестру; він доносить людський дух, запахи заліза і пороху, м’язи мої напружуються, я шкірю зуби і деру кігтями лаковані бильця крісла, сурми звучать усе ближче, вони кличуть до борні за життя, я схоплююся на ноги — і цієї миті мене люто штовхають у спину:
— Врешті-решт, ви ж мені заважаєте…
— Та він п’яний, хіба не бачите? — злий шепіт із сусіднього ряду. — І навіщо п’яних пускають до театру!
Я отямлююся, сиджу рівно, статечно, але за якісь хвилини тепло і присмерки знову вколисують мене…
Розбуркали мене остаточно гучні оплески, що нагадували постріли під зеленим склепінням лісу. Вони дедалі частішали і зливалися у безладну стрілянину, ніби ліс уже оточено і мисливці полохкають звіра сліпими залпами, женучи його до стрільців, що причаїлися на вовчих стежках. Я різко випростався, сповнений тривоги й страху, шарпнувся убік — сусіда по кріслу ледве встиг підхопити свої окуляри. Без окулярів він був смішний і безпорадний. Я весело клацнув зубами біля його обличчя. Тоді, наступаючи на ноги, перечіплюючись об коліна, рвонув до виходу. Зала поступово наповнювалася світлом…
У туалетній кімнаті вмився і витер обличчя хусткою — холодна вода привела до тями. Лиш тепер зрозумів, що там, у залі, накоїв дурниць, привернув до себе увагу. Зупинився біля дзеркала, спробував дати лад обличчю. Воно підкорялося найменшим вольовим зусиллям, а ще ж допомагав пальцями, ніби мав справу з пластиліном чи гончарною глиною. Обличчя, ніби на замовлення, ставало енергійним, бадьорим, як у простецького, рекламно щирого, «наського» хлопця. Після кількох репетицій елегійний смуток сповивав моє високе чоло, а куточки губ меланхолійно опускалися. Я місив свої пухкі щоки, зсовував до перенісся брови — і вочевидь народжувався новий Шишига: серйозний, заглиблений у себе, внутрішньо складний — жінки так полюбляють індивідуальність! А в очах — утома і затаєна пристрасть…
Гра мені подобалась, але до туалету вже заходили, і я вибрав останнє: меланхолійну, з натяком на розумний скептицизм, заглибленість у себе. Це найбільше пасувало хвилині, до якої готувався, і мусило заінтригувати Вікторію. Я бачив у дзеркалі, як важчає, стає проникливішим мій погляд, як звужуються зіниці, наче у звіра, що виходить на нічне полювання. Порівняння із звіром уже не лякало мене. Почав був думати про Вікторію, проте обличчя одразу ж втратило чіткі обриси, і я мусив напружитися, мобілізувати волю, щоб зберегти форму, в яку втілився. Безперервний жорстокий контроль над собою. Я позаздрив Харланові, котрий мав вольове,
