Вітіко - Адальберт Штіфтер
— А тепер покличте мені мою дружину, Вітіко і Берту, — звелів Генріх, — бо ви і їм привезли послання.
Генріх послав слугу, щоб той привів Вюльфгільту, Вітіко і Берту, і вони прийшли.
Потім Кривосуд передав листи. Їх написав сам єпископ.
У листі до Генріха були слова подяки, що він колись нібито не впізнав його, хоч усе-таки впізнав, і прохання, щоб він не погребував його пам’ятним подарунком за захист.
У листах до Вюльфгільти і Берти було тільки прохання, щоб вони з приязню прийняли дружні подарунки.
У листі до Вітіко були слова: «Вітіко, я казав тобі в Пассау: “Ти виконав щодо мене вірний християнський обов’язок, нехай тобі в Лісовому краї буде винагорода від дому Генріха фон Юґельбаха аж до тих лісових сіл, де ти житимеш. Нехай Владислав прикрасить ті села і нехай і я зможу щось зробити”. Господь, як я здогадувався, винагородив тебе від дому Генріха фон Юґельбаха аж до лісових сіл, у яких ти тепер живеш. Владислав прикрасив твої лісові села, я нічого не зміг зробити для цього, бо Владислав зробив усе. Можливо, і я коли-небудь дам тобі прикрасу, що звеселить тебе. Візьми від мого посланця те, що він передасть тобі, і зберігай як пам’ятку про своє весілля».
Коли були прочитані листи, четверо слуг принесли скриньки, і ті скриньки відкрили.
У скриньці Генріха лежав меч. Піхви були з білого оксамиту з червоними самоцвітами. Руків'я було золоте, а лезо прикрашали золоті візерунки.
У скриньці Вюльфгільти лежали червоний оксамит і біле горностаєве хутро.
У скриньці Берти яскріло намисто з золота й самоцвітів.
У скриньці Вітіко був бойовий обладунок із витончено виготовлених кілець і облямівкою з золота та самоцвітів.
Подарунки прийняли, висловили подяку й попросили Кривосуда доправити єпископу листи, які ще будуть написані.
Весілля після укладання шлюбу справляли сім днів. Кожного, хто приходив, частували, а в разі потреби обдаровували. Потім гості почали прощатися, зібралась і кавалькада для повернення в дім Вітіко.
Одного разу до Вітіко підступив якийсь чоловік і попросив:
— Дозвольте, шляхетний пане, подивитися замок, який ви збудували в лісі на горі, як і ви розглядали замок Шауенберґ, збудований тут. Я вам був напророчив щастя.
— Таж ти управитель, який показував мені будівництво замку Шауенберґ! — згадав Вітіко.
— Так, — відповів чоловік, — і я казав вам: щасливої вам дороги, молодий пане, і нехай ви досягнете своєї мети. І ви досягли цієї мети. Хто б тоді думав, що ви станете чоловіком нашої Берти! Тепер ви часто їздитимете до нас, а дехто з нас їздитиме до вас, можливо, і я побачу ваш замок.
— Тож приходь коли-небудь із дозволу свого пана до мене як гість, і я тобі покажу всі лісові краєвиди, які можна бачити з мого замку, як і ти показував мені краєвиди навколо цього замку на горі.
— Прийду, шляхетний пане, — проказав чоловік, — і бувайте здорові!
— Бувай здоровий! — попрощався Вітіко.
На дев'ятий день після шлюбу до дому Вітіко послали вервечку в'ючних коней із добром та майном.
На одинадцятий день процесія з молодятами вирушила з замку Шауенберґ. Там були Генріх, Верінгарт і Ґебгарт зі своїми почтами, Вюльфгільта та Берта зі своїми жінками та дівчатами, був священик із Шауенберґу, Вітіко зі своїми людьми, Вентіла та Гільтрут зі своїми жінками, був і Бенно. Крім того, поїхав і Кривосуд, бо Вітіко запросив його, поїхали пани та лицарі зі своїми почтами, запрошені як гості до дому Вітіко, тож вони приєдналися до процесії. Серед дівчат, які мали лишитися з Бертою, була Труда, а серед слуг — Вольф.
Понасходилось багато людей і милувались процесією. В Ашаху чекали кораблі Генріха. Їх розмалювали, застелили гарними тканинами, зверху майоріли барвисті прапорці. На тих кораблях процесія перетнула Дунай. Потім піднялася на пагорби і лісами та горами сунула до дому Вітіко. Доїхали пополудні наступного дня.
У домі Вітіко вже були гості: пани та лицарі, що в пишних шатах спустилися лісом униз, щоб супроводити процесію.
Під’їжджаючи до замку, чоловіки та жінки побачили дуже багато наметів під високими ялицями та буками в лісі та на зеленому лужку перед замком. То приїхали люди з Лісового краю та навколишніх місць, і криками бажали радості, щастя й благословення. Лунали дудки, ріжки, цимбали і скрипки, домішувались співи. Перед брамою замку спорудили арку з квітів, дівчата несли господині замку ще квіти й посипали шлях. Потім стояли всі слуги Вітіко, і дехто вигукував поширені в Лісовому краї весільні побажання. Стояли там і Гульдрик, і Мартин, і решта людей Вітіко. З вікон звисали гарні рушники, а між вікнами висіли гірлянди квітів. Процесія і ошатні гості, які зустріли її, заїхали в браму.
Надвечір приїхали ще й інші гості. В замку вже перебували старий Любомир, Ктибор
