Вітіко - Адальберт Штіфтер

Дудки та ріжки радісно привітали його у відповідь, потім і народ став гучно вітати його, згодом у повітря знову злинули бойові мелодії. Трохи пізніше розлігся дівочий спів.

Вітіко знову зайшов у приміщення, а спів дівчат та юнаків і їхній спільний спів, а також звуки дудок та ріжків лунали навпереміну, а зрештою сплелися. Вогні навколо горіли й далі.

Із певними паузами співи дівчат та юнаків, мелодії дудок і ріжків ще тривали, як раптом серед людей піднісся чоловічий голос, що виспівував лісову пісню, яку знали всі лісові люди і яка вихваляла ліс, потім до неї додався другий голос, а невдовзі вже всі зібрані чоловіки виспівували лісову пісню. Коли вона скінчилася, одна дудка знову підхопила мелодію. Люди заспівали знову, і то дужчими голосами, ніж першого разу, до співу додавалися звуки дудок та ріжків, поєднуючись із мелодією. Коли спів ущух удруге, дудки та ріжки стали вигравати мелодію битви під Зноймо. А потім залунали бойові поклики, які звучали, коли на горі під Зноймо лісові люди прорвалися в тил ворога. Після цього поклику почувся гучний крик радості з горлянок усіх зібраних чоловіків. Потім на якийсь час настала тиша, а згодом дівчата заспівали лагідної нічної пісні.

Після цього вже не лунало ані співів, ані мелодій дудок і ріжків. З-поміж довколишніх вогнів деякі вже згасли, інші догорали.

Вентіла підвелася зі свого місця в кімнаті, де всі зібралися, подала Вітіко руку і сказала:

— Я вже прагну відпочинку, що буде першої ночі тут, мій сину, таким лагідним, як провіщав спів дівчат.

— Люба мамо, — відповів Вітіко, — нехай покрівля нашого дому вперше дасть милий затишок твоїй голові.

Потім син і мати сказали одне одному на добраніч, і Маргільда та дві інші жінки провели Вентілу в її кімнату. А тітонька сказала:

— Вітіко, який ти, певне, добрий, якщо люди так люблять тебе, і як, мабуть, глибоко входили в твоє серце страхітливі звуки цих диких ріжків, які звучали сьогодні тут, коли вони лунали там, де люди вбивали одні одних.

— Там було по-іншому, ніж тут, — мовив Вітіко. — Нехай тобі буде добре тут цієї першої ночі, і нехай тобі буде добре тут дуже довго, а якщо захочеш, то й довіку.

— Майже так само добре, як у малому дому в Ландсгуті, бо ми всі знову разом, — мовила тітонька, і одразу по цьому її повели в її кімнату.

— Вітіко, дитино, — мовив Бенно, — це був важливий день, тепер починається нова реальність. Ти хотів, щоб цей день відбувся без пишноти, а люди принесли тобі пишноту своїх серць. Це добре. Настане ще й другий гарний день радості для твоєї душі. Закінчи цей день молитвою і засинай із надією на другий такий день.

— Бог дав мені так багато добра для моєї матері й друзів, — мовив Вітіко, — що я можу закінчити цей день тільки подякою Господу.

— Безперечно, — схвалив Бенно. — На добраніч!

— На добраніч! — відповів Вітіко.

Чоловіки подали один одному руки, і Вітіко з Якобом, що тримав ліхтар, пішов у свою кімнату. Потім Вітіко наказав слугам погасити вогні в замку. Коли вони погасили й доповіли, Вітіко сказав:

— Слуги, Куто та Бедо, оскільки так велить звичай, проведіть мене до моєї спальні. Тільки сьогодні, більше я такого не вимагатиму.

— Ми виконуємо свою службу щоразу, — проказав Беда.

— Як вимагають звичаї, — додав Куто.

Обидва провели Вітіко до його кімнати. Раймунд ніс срібну лампу. Позаду йшло четверо чоловік почту.

У кімнаті проказали побажання на добраніч. Люди пішли, Вітіко і Раймунд лишилися на самоті. Вітіко дозволив Раймундові почасти роздягнути себе, потім послав слугу в його комірчину, що була поряд зі спальнею.

Лишившись сам у кімнаті, Вітіко став навколішки перед образом Спасителя й проказав молитву. Потім роздягнувся остаточно і вперше ліг на ліжко у своєму замку.

Уранці наступного дня Вітіко побачив, що на луці перед замком ночували люди. Дехто розпалив багаття, щоб зігрітися, а дехто, закутавшись в одяг, скористався як постіллю весняним лугом. У багатьох місцях близьких і далеких лісів Вітіко бачив, як здіймається вгору дим багать, розпалених серед ночі. Вітіко наказав Раймундові розбудити Гульдрика, якщо той ще спить, і сказати йому, щоб він подбав і виніс людям перед замком щось їсти та пити.

Раймунд пішов і невдовзі повернувся, сказавши, що Гульдрик уже серед людей і дбає про них.

Коли сонце вже піднялося над лісом, Вітіко пішов у замкову каплицю, туди ж подались і його слуги та люди з почту. Там усі, хто ночував у замку, були присутні на утрені, яку вперше правив Бенно.

Після цього в залі всі разом поснідали.

Потім Вітіко звелів, щоб ті васали та люди з почту, які не належать