💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Амадока - Софія Юріївна Андрухович

Амадока - Софія Юріївна Андрухович

Читаємо онлайн Амадока - Софія Юріївна Андрухович
жартувала. Це було її рішення. Але Богдан, син її колишнього коханого, онук коханої її дядька, завадив.

Вона на нього не злилася, — говорила Зоя. — Зовсім не злилася. Вона багато зрозуміла тоді — і негайно забралася геть із хати, відчувши полегшення вже надворі, коли вдихнула на повні легені вечірнє літнє повітря. Там, у саду, вона помітила Професора, який плакав серед дерев, упавши на коліна перед священником. І вона наповнилася співчуттям, але не могла наближатись. Їй прагнулось одного: покинути це місце і більше ніколи не повертатись туди. І так само не повертатись до спроб довідатись. Вона була певна, що не хоче знати. Що їй не треба знати. Що тільки не знаючи, вона здатна вижити.

Тому що, розумієш, я відкрила, що жити таки можливо. Здатність збагнути це приходить після того, коли по-справжньому вирішуєш померти, — сказала Чоловікові стара-стара жінка.

amoromality

фото: фреска «Троє юнаків у вогненній печі»

Вподобань 12

А ще вона сказала: коли мого діда розбив перший інсульт, його знайшли не одразу. Він пролежав на підлозі цієї кімнати майже добу. Йому паралізувало ліву половину тіла й обличчя, він не міг говорити, не розумів, коли до нього зверталися, майже нічого не бачив. У лікарні трапився другий інсульт, і стало ще гірше. За якийсь час я забрала його додому. Він повністю залежав від мене: нерухомий, посмикував відрухово правою ногою, вивалював язика. Мукав, як бик. Ходив під себе. Вертів очима, ніби бачить навколо себе якісь жахіття — і вони наступають, наступають на нього, а він нікуди не може від них подітись. Я годувала його з ложечки перетертими овочами, я поїла його через соломинку. Я домовилася з масажистом, щоб той щодня приходив і розминав ці омертвілі кістки.

Я добре знала, що можу його вбити, що мені тільки варто заплатити медсестрі — і вона зробить укол. Часом я уявляла, як скидаю його зі сходів, і потім, плачучи, повторюю поліціянтам, що він останнім часом почав повзати, і ось — доповз до сходів, поки я перетирала в блендері броколі.

Але від самого початку я знала, що нічого йому не заподію. Я готувала овочеві пюре, платила масажистові й навіть щодня розмовляла з дідом. Або просто сиділа поруч із ним, читаючи. Кудись подівся мій гнів, я більше не почувала безвиході.

У такому стані — без покращень, але й без погіршень (що вже, само собою, було найжорстокішим із можливих погіршенням) — минуло рівно дев’ять років його життя.

Він помер старим, дуже старим. Він мав уже мало не сотню років.

Хочеш знати, на що він дивився протягом усіх цих дев’яти років, лежачи на цьому ж дивані, на якому ти зараз сидиш? — запитала у Чоловіка стара жінка, схожа на жваву макаку.

Вона підвелася, покректуючи і хапаючись руками за меблі, і, накульгуючи, спираючись на костур, наблизилась до одного з країв велюрової заслони. Зоя потягнула заслону за собою, рушивши вздовж периметра кімнати.

Весь простір уздовж стін займали скульптури і статуї святих — з каменю, дерева й гіпсу; ікони й образи — і старовинні, напівстерті, темні, і яскраві, пишні, в позолочених рамах, величезні. Були тут фрагменти мозаїк ХІ століття зі смальти і природного каміння, які зображали Христа Пантократора, ангелів і євангелістів. Були перенесені з давніх храмів старовинні фрески — композиції «Тайна вечеря», «Жертвоприношення Ісаака», «Троє юнаків у вогненній печі». Постаті святих на них видавалися радше натяками, і тому викликали ще більший трепет. Були тут різні частини різних іконостасів, барокові царські врата, ренесансові портали, ґотичні фігури святих. Крім десятків Богородиць із маленькими Ісусиками на руках, тут стояли, обернувши погляди до дивана, святий Антоній Римлянин, Авраамій Печерський, Агафон Чудотворець, Андрій Первозваний, Беда Преподобний, Василій Великий, Святий Віт, Григорій Іконописець, святий Ґутлак Кроуландський, Даміян Цілитель, усі Дванадцять Майстрів Грецьких, Еразм Печерський, Лука Жидята, Іван Золотоуст, Іван Хреститель, пророк Ілля, Йона Київський, Іпатій Цілитель, Йоан Багатостраждальний, Йоан Богоугодний, Йоан Немовля, Йоан Руський, Катерина Александрійська, Євпраксія Константинопольська, Єфросинія Полоцька, святий Лука Печерський, Марко Гробокопач, Максим Сповідник, Теодора і Варвара, Флор і Лавр, Борис і Гліб, Харлампій і Херменеґільд.

Навколо них стояли золоті і срібні свічники й лампадки, і Зоя почала підходити до кожної воскової свічки і викрешувати іскру з пластикової запальнички, яку намацала в кишені свого кашемірового кардиґана. Десятки вогників затанцювали навколо, відображені в позолоті, в лакованому дереві, в металі.

Спочатку він збирав це, як чудернацьку колекцію, — заговорила знову Зоя, продовжуючи запалювати свічки. — Релігію було заборонено, і всі релігійні предмети знищували, викидали або накопичували десь на складах. З часом він розвинув до них особливий смак і навіть мав славу тонкого знавця й поціновувача. Деякі рідкісні речі йому дарували, щоб його уласкавити. Він приносив додому справді коштовні, цінні екземпляри: це розп’яття — робота Яна Пфістера, голландця. А цих Якима з Анною зробив Конрад Кутшенрайтер. Дідові звозили їх з усіх усюд. І він називав цей кабінет музеєм атеїзму.

Зоя підійшла до порожнього місця між експонатами — майже біля узголів’я дивана. Тут мав стояти святий Онуфрій із каменю, — сказала стара замислено, запалюючи лампадку. — Я пригадую, як дід на нього чекав. Чомусь йому дуже хотілося заволодіти тією скульптурою. Це було незадовго до того, як його розбив інсульт.

Вона мовчки дивилася на порожнечу, спершись на свого костура. Її спина ще дужче згорбилась. Врешті Зоя махнула рукою:

А, навіть не хочу знати, що то була за історія.

amoromality

фото: озеро Амадока на копії мапи Европи Птоломея у варіяції Ніколауса Лауренті (1480)

Вподобань 17

Переглянути всі коментарі (2)

jkoxana Що це?

amoromality Копія мапи Европи Птоломея у варіяції Ніколауса Лауренті

Відпроваджуючи Чоловіка, вона поцікавилась, чи може залишити собі книжечку в сап’яновій палітурці. Він мить повагався, а тоді таки кивнув головою. Вона усміхнулася йому з вдячністю, закинувши голову догори, щоб зазирнути йому в очі, і розтягнувши напнуті й поморщені уста.

Ти так і не розповів мені, хто ти такий, — поплескала його по плечі.

Чоловік втомлено зітхнув.

Ні-ні, — сказала вона, вперто хитаючи головою. — Ти — це не він.

amoromality

Київ, Липки

фото: кутики очей і рівчаки на щоках маскарона невтішної вдови обліплені тополиним пухом

Вподобань 25

Охоронець натиснув на кнопку і дозволив Чоловікові вийти назовні — в темряву, що ворушилась і лоскотала тополиним пухом.

Слухай, — після кількох хвилин мовчанки сказав він своєму напарникові. — А це не той чувак, якого розшукують у телевізорі? Це не той сєпар, чуєш? Здається, це він.

Та ну, — відмахнувся його старший приятель. — Що там можна було розгледіти

Відгуки про книгу Амадока - Софія Юріївна Андрухович (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: