Мазепа - Богдан Сильвестрович Лепкий
— Як гадаєте, дядьку, що треба, поїду. Гетьман пригорнув свого небожа до груді.
— Спасибі, Андрію. Одного тебе маю, а довелось й тебе виставляти на таку небезпеку, — для справи.
— Для справи, — повторив Войнаровський. На майдані озвалися сурми.
Останки вірних полків виступали в похід: Миргородського, Полтавського, Прилуцького. Старі, досвідчені в боях козаки, котрих гетьман беріг, як ока в лобі, на рішаючий мент.
Цей мент прийшов.
— З Богом ідіть! — і гетьман благословив їх на непевну дорогу.
Довго стояв у вікні, дивлячись на широкий шлях, котрим посувалися козацькі чвірки, чети, відділи, піші і на конях, з піснею на устах, з завзяттям у душі. Котилися гармати, виблискували шаблі й мушкети. Старшини на конях чвалували полями.
Гетьман стояв, поки не переїхав останній від обозу, поки останній чура не поволікся за ним.
— Пішли. Так мало їх... — Знеможений, повалився на лавку і вхопив голову в руки. — Так мало!..
--------------
Примітки:
[1] Орден.
[2] Король Станіслав (латин.)
[3] Чіткі угоди роблять добрих друзів (латин.)
[4] Вислід війни завжди є під сумнівом (латин.)
[5] Ганнібал перед воротами (латин.)
[6] Зводи законів (латин.)
[7] Велебний отче (латин.)
[8] Я бідний і нещасний (латин.)
[9] Звичайний слуга Божий (латин.)
[10] Помилка щодо особи (латин.)
[11] Велебний отець (латин.)
[12] 3 найбільшою похвалою (латин.)
[13] Георгій фауст Гайдельберзький півбог (латин.)
[14] Станіслав король (пол.)
[15] Благо вітчизни є останнім доводом (латин.)
[16] Диявольський адвокат (латин.)
[17] Для прикладу (латин.)
[18] З найбільшою пильністю (латин.)
[19] По-перше (латин.)
[20] По-друге (латин.)
[21] По-третє (латин.)
[22] Карл король (латин.)
[23] Не руш мене (латин.)
[24] До справи! (латин.)
[25] Слова відлітають, написане залишається (латин.)
[26] Поспішай, велебний отчеі (латин.)
[27] Дякую вашій ясновельможності (латин.)
[28] Отже, до діла! (латин.)
[29] Право цілої стародавньої України, чи Роксоланії (латин.)
[30] Добрі угоди роблять добрих друзів (латин.)
[31] Для більшої слави Божої (латин.)
[32] Ставлення (латин.)
[33] Упсальський студент (латин.)
[34] Кінних і піших (фр.)
[35] Віват король Карл! (латин.)
[36] Тут не першого сорту (латин.)
[37] Легат (післанець) українського гетьмана Івана Мазепи єсьм (латин.)
[38] Віват вікторія, віват! (латин.)
[39] Зволікач (латин.)
--— КІНЕЦЬ ---
Текст звірено з виданням: Богдан Лепкий. Не вбивай. Історична повість. — Київ — Лейпціг, 1926. ISBN 5-308-01408-6
Оригінальний текст взято з резервної копії е-бібліотеки:
http://web.archive.org/*hh_/books.ms.km.ua
У *.txt форматував Віталій Стопчанський
Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво"
www.chtyvo.org.ua
Богдан Лепкий
БАТУРИН
Історична повість
--------------------------------------
[Повість "Батурин" оповідає про остаточний вибір Мазепи стати разом зі шведами в боротьбі проти Петра І та про взяття царськими військами гетьманської столиці Батурина.]
У ГОРОДКУ
Відколи виявилося, що Карло прямує не через Смоленськ на Москву, а через Стародуб і Новгород-Сіверський на Україну, москалі стали посуватися в напрямі Десни.
Шведські й московські війська надвигалися на себе, як дві хмари.
Цар Петро, відсвяткувавши в Смоленську побіду над Левенгавптом, поспішав до своєї армії, котрою проводив Шереметєв.
По дорозі виганяв народ із сіл та хуторів в городи до робіт коло укріплень, казав палити села та жорстоко карав людей, котрі не вгодили йому, не дали в час і в достаточній кількості підвод і харчів, не несли радо всяких других воєнних тягарів або слушно чи неслушно стягнули на себе підзор нелояльності.
Куди проїхав цар, курилися згарища і, як верстові стовпи, знімалися шибениці, на яких хиталися посинілі трупи. Цареві скрізь ввижався бунт, підступ і зрада і, щоб у зароді знівечити їх, він ширив перед собою страх.
Страшний-бо цар во гніві своїм!
Світлійший князь Меншиков стояв зі своєю кавалерією над рікою Снов, дожидаючи Карла, щоб нападати на його тили і спиняти переправу шведської армії через Десну.
Він чекав на охочекомонні та на другі кінні козацькі полки, не почуваючи себе доволі сильним для такого важкого завдання, як зустріч з Карлом XII.
Знаючи великий воєнний досвід гетьмана Мазепи, наглив і закликав його до себе, бо мав і те також на гадці, що на всякий спосіб краще, щоб гетьман був біля нього, ніж десь там за Десною.
Меншиков стояв кватирою в Городку, містечку на ріці Снові. Московські офіцери запаслись грішми, напитками й гарними жінками, грали в кості і в карти та возилися з молодицями, поперебираними в розкішні вбрання, зрабовані на постоях у великопанських дворах і замках.
— Їй-Богу, вмерти зі сміху можна, як тая дівка шлєп за собою волочить! — гукав товстий ротмістр.
— Гляньте, люди, на бюст у нашої Явдохи. Помилуйте, таж це гори, а не що! — кричав його товариш.
Жінота, вирвана з нормального життя, перейшовши всі етапи воєнної деморалізації і попавши в одаліски офіцерських гаремів, затрачувала сором і під впливом надмірно вживаного алкоголю попадала в вакхічний настрій.
— Наплювать на Карла, до чорта з його довгоногими шведами, хай здраствують наші красавиці, хай живе любов! — лунало раз у раз. У відповідь почувався жіночий виск, писк, регіт і шльох, все перемішане в безтямний гармидер тонів, в хаос рухів, наглих, пристрасних, диких, від яких людині нормального життя крутиться в голові і робиться млісно на серці, а які серед війни стають нічим більше, як лиш звичайним, так любим вояцькому серцю інтермеццом.
Десь і музики взялися, і в Богом і людьми забутому Городку над річкою Снов почалася Вальпургієва ніч.
Коли Войнаровський доїздив до Городка, привітав його цей пекельний гул, який буває тільки там, де багато війська, та ще кінниці.
Здалеку видно було безліч усяких огнів і світил, від яких аж луна била. ніби Городок горів. Трохи згодом почулося іржання коней, тривожне й
