Навколо світу за вісімдесят днів - Жюль Верн
Такі були взаємини цих двох людей, а над ними у своїй величній безпристрасності ширяв Філеас Фоґґ. Він діловито описував орбіту навколо земної кулі, анітрохи не турбуючись про супутників.
А тим часом поряд із ним перебувала, висловлюючись мовою астрономів, збурювальна зірка, що мала спричинити певні пертурбації в серці нашого джентльмена. Аж ні! Принади місіс Ауди, на превеликий подив Паспарту, не призвели до цих змін, а якщо такі й відбувалися, то принаймні їх було значно важче обчислити, ніж ті відхилення Урана, завдяки яким відкрили Нептун[16].
Паспарту дивувався цьому що день дедалі більше, особливо через те, що в очах жінки він читав стільки вдячності до його пана! Та очевидно, Філеас Фоґґ мав серце, здатне лише на героїчні, а не на любовні поривання! Не було в ньому й ознак занепокоєння, неминучого в настільки ризикованій подорожі. Зате Паспарту перебував у постійній тривозі. Якось, обіпершись на перила, що відгороджують спуск у машинне відділення, він дивився на потужний двигун — його всього часом аж трясло, коли од сильної хитавиці над водою з’являвся ґвинт, що обертався з шаленою швидкістю. І тоді з клапанів проривалася пара, що просто лютувало нашого славного парубка.
— Ці клапани погано працюють! — кричав він. — Ми не рухаємося! У цих англійців завжди так! Був би це американський пароплав, він, можливо, й вибухнув би, проте йшов би швидше!
Розділ вісімнадцятий,
у якому Філеас Фоґґ, Паспарту і Фікс клопочуться кожен про своє
В останні дні плавання погода була досить кепська. Дув сильний північно-західний вітер, що перешкоджав ходу судна. Нестійкий «Рангун» сильно гойдало, і пасажири справедливо нарікали на величезні вали, що спричинювали нудоту.
Третього й четвертого листопада вирувала буря. Шквал люто періщив хвилями. «Рангун» змушений був на півдня лягти в дрейф, його ґвинт робив лише по десять обертів за хвилину, щоб судно могло сяк-так опиратися хвилям. Усі вітрила було прибрано, і вітер ревів серед голих снастей.
Швидкість пакетбота, звісно, дуже зменшилася, і можна було припускати, що, коли буря не вщухне, він прийде в Гонконг із запізненням годин на двадцять, якщо не більше, проти часу, встановленого розкладом.
Філеас Фоґґ зі звичною незворушністю дивився на розлютоване море, що, здавалося, стало з ним на герць. Його чоло ні на мить не захмарювалося, хоча запізнення на двадцять годин могло порушити весь хід його подорожі, адже він ризикував спізнитися до відплиття пароплава до Йокогами. Та ця людина без нервів не відчувала ні занепокоєння, ні тривоги. Здавалося, буревій також входив у його розклад, він і його передбачав. Місіс Ауда, заговоривши зі своїм супутником про цю прикру перешкоду, переконалася, що він спокійний, як і завжди.
Проте Фікс дивився на все це іншими очима. Зовсім іншими. Цей буревій йому навіть подобався. Захвату його, звичайно, не було б меж, якби «Рангун» під напором шторму раптом повернув би назад. Усяке запізнення було йому на руку ковінька, позаяк могло затримати містера Фоґґа на кілька днів у Гонконгу. Словом, небесні стихії зі шквалами й буревіями були козирями в його грі. Щоправда, почувався інспектор трохи кепсько, та це пусте! Він не звертав уваги на нудоту, і хоча його всього корчило від морської хвороби, в душі Фікс дуже тішився.
Легко уявити, з якою неприхованою люттю зустрів це випробування Паспарту. Дотепер усе йшло так чудово! Земля й вода, здавалося, покірно служили його панові. Пароплави й поїзди слухалися його. Вітер і пара об’єднувалися, аби сприяти його подорожі. Невже тепер настав час розчарувань? Паспарту не знаходив собі місця, ніби суму у двадцять тисяч фунтів він мав виплатити з власного гаманця. Шторм дратував його, шквал доводив до сказу, і він охоче побив би це непокірливе море! Бідолашний парубчина! Фікс дбайливо приховував від нього своє задоволення і правильно робив, адже якби Паспарту довідався про його таємну радість, детективові було б непереливки.
Упродовж усього шторму Паспарту не залишав палуби «Рангуна». Він не міг сидіти внизу; видирався на щогли, допомагаючи матросам, і дивував увесь екіпаж своєю мавпячою спритністю й моторністю. Сотні разів француз ставив одне й те саме запитання капітанові, офіцерам, матросам, які не могли стримати сміх, бачачи його розгубленість. Він хотів точно знати, скільки часу протриває шторм. Його відсилали до барометра. Паспарту тряс його, але ні поштовхи, ні образи, якими він обсипав ні в чому не винний прилад, не допомагали: той і не думав підніматися.
Нарешті, шторм ущух. Удень 4 листопада стан моря покращився. Вітер перемістився на два румби до півдня й знову став сприятливим.
Обличчя Паспарту прояснилося разом із погодою. Поставили марселі й нижні вітрила, і «Рангун» із великою швидкістю знову помчав уперед.
Та повністю надолужити втрачений час було неможливо. Із цим треба примиритися. Земля з’явилася на обрії аж 6 листопада о п’ятій годині ранку. За розкладом Філеас Фоґґ мав прибути в Гонконг 5 листопада, але прибув тільки 6-го. Отже він спізнювався на цілу добу й хоч-не-хоч мусив пропустити пароплав до Йокогами.
О шостій годині лоцман піднявся на облавок «Рангуна» і став на місток, щоб завести судно в Гонконгівський порт.
Паспарту вмирав від бажання запитати, чи відплив пакетбот до Йокогами, але не зважився, бажаючи до останньої миті зберегти хоча б тінь надії. Він поділився з Фіксом своїм занепокоєнням, і той — хитра лисиця! — став його втішати, кажучи, що містер Фоґґ може поїхати й наступним пароплавом. Це викликало в Паспарту напад дикої люті.
На відміну від Паспарту, що так і не наважився заговорити з лоцманом, містер Фоґґ, зазирнувши в путівник, холоднокровно запитав у нього, коли йде з Гонконга якийсь пароплав до Йокогами.
— Завтра з ранковим припливом, — відповів лоцман.
— Он як! — сказав містер Фоґґ без найменшого подиву.
Присутній при цій розмові Паспарту охоче розцілував би лоцмана, зате Фіксові закортіло звернути морякові в’язи.
— Як називається цей пароплав? — запитав містер Фоґґ.
— «Карнатик», — мовив лоцман.
— Хіба він не мав відпливти вчора?
— Так, пане, але на ньому довелося ремонтувати один із котлів, і тому він вирушить лише завтра.
— Дякую вам, — сказав містер Фоґґ і повернувся в салон своєю розміреною ходою.
А Паспарту міцно потис лоцманову руку й сильно труснув її, вигукуючи:
— Ви
