Мазепа - Богдан Сильвестрович Лепкий
— Замовк на деяку хвилину. Ніхто не перебивав, говорив дальше.
— Я вам сказав, може, більше, ніж треба було, а вам ще мало. Палець подай, тягнете за руку. Чого вам ще? Кажіть!
Мовчали...
— Кажіть же бо!
Не відзивався ніхто. Гетьман встав. Став серед світлиці, в колі старшин. Шепотом говорив до них.
— Я вже вам подав пункти того договору, що стане між нами і королем шведським. Його вже, мабуть, вистилізував граф Піпер, може, хочете знати, до чого добалакався я зі Станіславом? Будь ласка. І того не затаю перед вами.
Гетьман добув з похідної скрині, що під його ліжком стояла, універсал короля Станіслава:
— Прочитай їм, Пилипе!
Орлик прочитав, старшини заспокоїлися.
— Що ж, продає вас гетьман полякам? Нехтує православну віру, завадить унію, народ шляхті в хлопи перестає?
— Дякуючи Богові, — ні, — відповів Апостол.
— Як же гадаєте? Довіряти Мазепі чи ні?
— Кому ж довіряти, як не милості вашій?
Дякували і хвалили його великий політичний хист.
— Коли так, то чого ж ви тоді бентежитеся, панове?
— Журимося, як би нам скорше зійтися зі шведом на кордоні і не пустити московського війська на Вкраїну.
— Лишіть журу мені. Або я вас проваджу, або шукайте собі другого вожда.
Попри вікно майнула чорна тінь. Їздець...
— Післанець якийсь.
— Так пізно.
— Може, від царя...
Прощали гетьмана і переходили до канцелярії. Не спішаться спати. Що тепер сон? Тривога така, що Господи! Помилуйте! Король Карло в Гетьманщину ввійшов, а гетьман не спішиться назустріч.
Гетьман позіхає. «Які скучні, крім одного Орлика. Так він ще молодий. На кого ж оставлю це велике діло, якщо Господь покличе мене на суд?»
Гетьманові робиться страшно. "Забуває про чорну тінь, що пересунулася попри вікно. «Не піддаватися старості і втомі. Витривати на позиції аж до кінця. Не здавати її».
Покликав Кендзеровського.
— Хто там такий?
— Царський післанець з письмом.
— Постели мені. Спати хочу. Нездужаю.
Кендзеровський стелить і помагає роздягатися Мазепі.
— Що за чоловік цей післанець, — не знаєш?
— Молодий боярин, драгунський старшина. Чи впустити? .
— Хай підожде до завтра. Гетьман спить. Не велів себе будити.
— Це посол від царя.
— Хай буде і від двох. Гетьман недужий. Зрозумів?
ЦАРСЬКИЙ ЛИСТ
Блідий осінній ранок. Сонце не спішиться на небо. Нецікаво йому. Поля пусті. Чого не забрали люди, це столочили коні й вози. Кругом толока. Куди не глянь — дорога. Скрізь сліди коліс і кінських підков. Тут здохлий кінь, там лежить людський труп. Не позапрятували ще. Будиться осінній день і позіхає. Нецікава земля.
Гетьман подзвонив. Увійшов Кендзеровський.
— Підніми занавіску. Яка погода?
— Мрачно. Заслотиться, мабуть.
— Післанець де?
— На кватирі.
— В кого?
— В генерального писаря. Покликати?
— Ще час. Подай мені води.
Гетьман миється і снідає.
— Що в таборі нового?
— Як звичайно.
— Бешкетів не було?
— Дрібні. З утікачами біда. Тисячі їх напливають.
— Зі стародубського полку?
— Так, ваша милосте.
— Що кажуть?
— Шведів хвалять, нарікають на Москву.
— Стара пісня. А більше?
— Шведські прокламації показують.
— Та-ак? Які ж вони?
— Гарні. Нашою мовою, всякому зрозумілі. Шведський генерал Лягеркрон заспокоює наш народ. Обіцяє не робити кривди. Пише, щоб бургомістер з лавниками вийшов до нього зі Стародуба на розмову. Обіцяє платити за все дзвінким грошем.
— Цікаво. Поклич післанця.
Входить молодий ротмістр, б'є чолом і подає письмо. Гетьман лежить. Голова перев'язана мокрим платком, рука дрижить. Біля нього Орлик.
— Прочитай, Пилипе, письмо. Не поспішаючись читай... Голова мене болить... Лікар де?.. Чому ще не прийшов? — гетьман хвилюється. — Лікаря поклич!
Орлик письмо біля гетьмана на крісло кладе і виходить. Гетьман ротмістрові рукою знак дає:
— Будь ласка. Сідай!
Післанець вибачається, щолиш за першим разом сідає на краєчку крісла біля вікна.
Приходить хірург. Зміняє мокрий платок, прикладає щось до боку. Не вгодив. Гетьман нервується.
— Геть!
Царський післанець уважно кожде слово, кождий рух нотує собі в тямці.
— Читай же бо, Пилипе!
Орлик розломлює велику печать і читає царське письмо.
Цар гетьмана закликає до себе негайно. Пише, що хитрий швед замість на Москву, ненадійно на Україну звернув. Гетьманові треба до царського війська з усіми своїми силами прибувати. Козацька кінниця переслідуватиме неприятеля ззаду і нападатиме на його обоз. Гетьман стане на її чолі й буде заправляти тими «дєйствіями».
Гетьман слухає царського листу й усміхається гірко. Йому тепер на коня?!
Царський післанець притакує головою. Він, мабуть, теж не може собі уявити Мазепи з мокрими платками і плястрами, як він сидить на коні і турбує ворога на тилах.
Орлик читає дальше. Цар сповіщає гетьмана, що Шереметєв і Меншиков «съ русскимъ войскомъ находятся близъ Стародуба, готовые встръчать идущаго въ Малороссію непріятеля».
— «Хай Бог помагає їм на добре діло. Жалую, що участі приймати не можу і, мабуть, побіди на свої очі вже не побачу. Бог не благословив... Коли б я тепер, особою моєю гетьманською оставив Україну, то вельми, опасаюсь, дабм на сіє время внутреннее между здъшнимь непостояннымъ народомть не произошло возмущеніе»... Так і напиши його величеству, Пилипе... Що ж там дальше. Читай! Орлик пробігає дальші рядки, робить великі очі й підносить брови вгору.
— Чому ж ти не читаєш? Спішись. Бачиш, я хорий. Насилу слухаю. Болить.
Орлик читає
