Чінгісхан - Василь Григорович Ян
Всі хани скочили на ноги, схопили хлопчика на руки і кілька разів підняли вгору.
— Хай живе, хай здравствує наш єдинокровний кипчацький султан!
Мухаммед підвівся, прийняв на руки сина і посадив його поруч з бабусею Туркан-Хатун.
— Слухайте, беки, — сказав Мухаммед. — Як ви бачите, я виконав ваше бажання. Тепер ви здійсніть мою волю. Мій старий ворог, Йасир, халіф багдадський, знову почав організовувати змови проти мене і підбивати до повстань підвладні мені народи. До того часу не буде спокою в Хорезмі, поки лиходій Насир не буде повалений. Тоді халіфом стане нами призначений і відданий нам священнослужитель. Тому я не зупинюсь доти, доки не розгромлю війська халіфа і не встромлю вістря мого списа в священну землю Багдада.
Старший із кипчаків, підсліпуватий, висхлий дідок з вузькою сивою бородою, сказав:
— Ми всі, як один, направимо наших коней туди, куди вкаже твоя могутня рука. Але нам потрібно спочатку заспокоїти наші кочовища, допомогти наляканим родичам. З кипчацького степу прискакали гінці. Кажуть, нібито зі сходу на наші землі насунули невідомі люди, дикі язичники, що не чули про святу віру ісламу. Вони з’явилися з стадами, верблюдами і возами. Вони загарбали наші пасовиська, проганяють з місця наші кочовища. Треба поспішити в наш степ, перебити цих язичників, забрати їхні стада, а жінок і дітей роздати в рабство нашим воїнам.
— Веди військо в наші степи! — кричали хани.
Переписувач-мірза з калямом у руці підійшов до хорезм-шаха і став перед ним на коліна, подаючи списаний аркуш паперу.
— Що це таке? — спитав Мухаммед.
— Височайший указ про передачу наслідування найулюбленішому твоєму молодшому синові Кутб ад-Діну Озлаг-шаху. Тимчасово, до його повноліття, правителькою Хорезму й опікункою молодого наступника буде його бабуся, твоя мати, шахиня Туркан-Хатун. А вихователем наступника і великим візирем Хорезму призначається управляючий садибами цариці, Мухаммед бен-Саліх.
— А ти, мій великий сину, непереможний хорезм— іпах Мухаммед, поки ми будемо правити, зможеш ходити з військом по всьому всесвіту і воювати, з ким захочеш, — сказала Туркан-Хатун.
Мухаммед підписав указ, не читаючи, і передав очеретяне перо своїй матері. Вона взяла калям і великими літерами старанно написала:
«ТУРКАН-ХАТУН, ВОЛОДАРКА ВСЕСВІТУ,
ЦАРИЦЯ ВСІХ ЖІНОК СВІТУ».
Шах Мухаммед оглянувся, розшукуючи свого старшого сина Джелаль ед-Діна. Він боявся зустрітися з ним поглядами. Але його не було. Векіль прошепотів на вухо хорезм-шахові:
— Хан Джелаль ед-Дін, побачивши стільки кипчацьких воїнів, сказав: «Я не баран, щоб іти на кипчацьку бойню», — і, звернувши набік, помчав геть, як вітер.
Розділ сьомий
ПОЛОНЯНКА ГАРЕМУ
На векіля було покладено важкі турботи — дбати про «добрий настрій» трьохсот дружин хорезм-шаха. До його обов’язків входило також стежити за їхньою поведінкою і, в разі тривожних ознак легковажності, доповідати про це самому володареві Хорезму.
Одержавши від шаха Мухаммеда наказ виявити думи, зітхання і сльози дівчини, привезеної з туркменського степу, векіль викликав ворожку Ілан-Торч («Луска змії»), яка добре вміла розгадувати хитросплетіння жіночого лукавства. Вона ж була і ворожка, і знахарка, і оповідачка веселих та страшних казок.
Вислухавши туманні слова векіля, «Луска змії» зрозуміла, що його непокоять три запитання: чи нема в степу бравого джигіта, за яким зітхає молода Гюль-Джамал, чи провадить вона таємні переговори з волелюбними туркменами і чи був у неї кинджал у ту ніч, яку вона провела у шаха.
— Все зрозуміла! — сказала «Луска змії», підставляючи долоні.
Векіль сипнув їй кілька монет.
— Але серед монет я не бачу жодної золотої?
— Принеси важливі новини, дістанеш золоту…
Стара ворожка, худа і смаглява, з великими срібними кільцями у вухах, ввійшла у хвіртку подвір’я нової перлини гарему й зупинилась. Примруженими чорними очима вона озирнула невеликий дворик, оточений високими стінами. Як звичайно у дворах інших шахинь, з одного боку тягнулась одноповерхова довга будівля без вікон з терасою, на яку виходило п’ятеро розчинених стулкових дверей. Посеред двору протікав струмочок і впадав до круглого басейну. По боках пишно цвіли дві клумби троянд. У глибині, біля стіни, під високою розлогою тополею самотньо стояла пишна туркменська юрта, обтягнута білою повстю і кольоровими мотузками.
Оправляючи смугастий плащ, Ілан-Торч попрямувала до басейну. Невеличка, дуже смаглява дівчина з довгастими чорними очима сиділа на кам’яній сходинці. Вона брала з голубої кашгарської чашечки зернятка вареного рису і кидала їх крихітним сріблястим карасям. Ілан-Торч упала на камінні плити і, цілуючи край малинової сорочки, почала низьким співучим голосом:
— Салям тобі, ненаглядна «Усмішка квітки»! Дай поцілувати твої осяйні руки, торкнутися твоєї тіні!
Ворожка сіла біля дівчини. Слова ніжності, захоплення й лесощів линули безперервним, звичним потоком, а сама вона думала: «За що падишах полюбив її? Вона маленька, смаглява, як абрикос, нема в ній пишності й огрядності інших красунь шахського гарему! Воістину примхи наших володарів безмежні!»
— Що говорять зараз у степу? — перебила її Гюль-Джамал.
— Недавно один степовий хан прислав по мене верблюда, щоб я вилікувала його від туги за коханою дівчиною. Всі там тебе згадують, всі називають щасливицею. «Хорезм-шах, кажуть, більше за всіх дружин любить нашу туркменську красуню, надів на всі її пальці персні з самоцвітами, з яких летять голубі іскри, поставив білу юрту з перськими килимами і щодня присилає їй із