💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Інше ґроно проникнень і свідчень - Володимир Львович Єшкілєв

Інше ґроно проникнень і свідчень - Володимир Львович Єшкілєв

Читаємо онлайн Інше ґроно проникнень і свідчень - Володимир Львович Єшкілєв
історичний відлік з хрестових походів, перебувають під особливим патронатом Святого Іоанна. Містичне «іоаннійство» оточене легендами й видатними спекуляціями. Як кожна символічна система, воно має декілька рівнів знакового заглиблення. Ближчі з них відомі кожному профанові (наприклад, «купальські» містерії з вогнищами й квітками папороті), глибші обігруються в інтелектуальних мистецьких творах (відразу згадується другий роман Умберто Еко), а найглибші — як личить священному — й досі перебувають в містичному обігу. Вичерпно зрозумілі вони лише обмеженому колу посвячених. На одному з глибших рівнів іоаннійська символіка раптом потроюється. За почорнілими від засмаги раменами пустельного пророка накреслюються ще дві постаті: Івана, автора Апокаліпси і таємничого азійського Пресвітера Іоанна, котрий, як і біблійний Мелхиседек, мав дві влади: царську і першосвященницьку. Три Івани. Три символічні кола, об'єднані одним ім'ям.

Такого не відбувається з жодним іншим священним номіном християнського пантеону. Скажімо, Святий Андрій Першозваний теж не обділений увагою містиків і окультних згромаджень, але його ім'я не має символічних тіней та відображень. Тільки Іван (Іоанн, Йоханан), немов Бурштинове королівство з романів Роджера Желязни, породжує ієрархію тезок і тез. Такий собі «тезаурус» більш або менш віддалених дзеркальних фантомів, серед яких і фантастичний «Діакон Іоанн» (намісник Пресвітера Іоанна у не менш фантастичному кавказькому містечку Пнапетцимі) і фантастична «папеса Іоанна».

Можливо це наслідок особливої маґії першого Івана — Хрестителя, наслідок символіки його продроматичної місії. Хреститель, як відомо, стоїть на кордоні двох заповітів — Старого і Нового. Він останній з плеяди полум'яних іудейських пророків, другий Ілія. Одночасно він перший християнський святий, родич і провозвісник Боголюдини. Він «означує» Боголюдину хрещенням — ритуалом, що має корені у найдавніших традиціях Сходу і цим перекреслює всі подальші спроби уявляти вчення Христа як щось утворене «з чистого аркуша».

Одночасно, Хреститель стоїть осторонь головної лінії євангельського сюжету. Його протистояння з Іродом відбувається у старосвітському каноні «пророка-опозиціонера», його проповідь переможена хтивим танцем Соломії, його відрубана голова незбагненним чином множиться і зберігається у десятках соборів. Всі ці «голови» — чудотворні, себто справжні. Цей парадокс не є таким безглуздим, як здається на перший погляд. Одному із середньовічних містиків ввижалося, що «іоаннійський» сюжет (танець юної царівни + обезголовлення пророка) у багатовимірному Всесвіті повторюється безкінечно, з кармічною впертістю. Як наріжний епізод метаісторії. Містик прокляв мистецтво.

Стилістично Іван Хреститель відроджується в Івані Богослові. Коли я читаю Апокаліпсу, мене не полишає відчуття, що її писав йорданський пустельник. Інше відродження — емблематичне — відбувається у XII столітті, коли до папи Олександра Третього прибувають амбасадори Пресвітера Іоанна, володаря неозорих рівнин і пустель Степової Азії, волхвоцаря. Пустельник знов обіцяє вийти на береги Йордану, але вже не з малим загоном учнів-хрестителів, але з найпотужнішою армією Сходу. Захід відповідає мовчанням. Мусульмани відновлюють свою владу над Святою Землею. Історики створюють версію про монголів-християн, яким ледве не вдалося захопити Єрусалим. Що з цього всього правда? Ми не знаємо… Десь у паралельному світі знов сутеніє над водами Парайордану. Цариця Параєзавель посилає дочку танцювати перед царем. Агнець і Азія завмирають в очікуванні.

Оптимістична доля суджень

Це одна з вічних історій. Історія про скарб, який перестає бути скарбом. Історія про рукописи, які не горять, не згнивають й не губляться в темряві віків. Тому що вони чогось варті. Себто, це історія про справедливість.

В Арістотеля були певні проблеми з оприлюдненням тих творів, у яких мовилося про фундаментальні речі Буття. У 327 році до нашої ери він наказав писарям виготовити півсотні копій трактату «Про одиничність». З далекої окраїни населеного світу, з глибин Середньої Азії, з відрогів Гіндукушу його вінценосний учень Олександр Македонський прислав вчителеві докірливого листа. Великий завойовник, що був інформований царськими спецслужбами про всі діяння вчителя, зауважив у своєму посланні, що не варто Арістотелеві розголошувати профанам те, що має бути притримане для розуму й допитливості небагатьох обраних і посвячених мужів.

Вагомість царських докорів була тим очевиднішою, що Олександр щедрою рукою постачав Арістотелю зразки екзотичних тварин та рослин для дослідження і занотування на сторінках його «Природничої історії». Філософ, попри невдоволення численних прихильників, припинив розповсюдження своїх суджень про таємне. За своє життя, з 445270 рядків, написаних ним за свідоцтвом Діогена Лаертського, Арістотель оприлюднив лише чверть. Він вже в ті далекі часи розумів, що немає зброї страшнішої за судження і грішника, більшого за «батька суджень».

Після смерті філософа, згідно з чинним заповітом, його рукописи отримав у розпорядження Теофраст, керівник філософської школи Арістотеля. Його спадкоємці продали частину рукописів єгипетським царям (котрі виплатили астрономічну суму, більшу, ніж коштував військовий флот). На жаль, всі придбані Єгиптом оригінали загинули у знаменитій пожежі Олександрійської бібліотеки, яку влаштував Юлій Цезар для порятування юної Клеопатри. Друга частина рукописів (історики кажуть, що вона становила дві третини рукописів з первісного архіву) потрапила до рук Нелея з Афін, а його сини та онуки занедбали архів, залишивши його на горищі (інша версія — у підвалі) свого беотійського маєтку.

Далі починається детективна історія, гідна уваги голлівудівських продюсерів та сценаристів. Казково багатий та рафіновано освічений Пергамський цар Евмен, що збирав найкращу в світі бібліотеку, не гребуючи ані вбивствами, ані підкупами, ані найманням грабіжників, почав полювання за рукописним скарбом захланних нащадків Нелея. Тільки за одну звістку, що рукописи збереглися, він заплатив вивідувачам три фунти золота. Грецькі патріоти з роду Теофраста Афінського, натомість, вирішили зберегти скарб для синів Аттики й самі відшукали пергаменти Арістотеля, які до того сто тридцять років вкривалися пилюкою та пташиним послідом. Вони встигли вивезти архів до таємної схованки під Афінами за лічені години до того, як загін пергамських найманців оточив маєток Нелеїдів щільним кільцем. Подальші події були прикрашені гонитвами, перемовинами та розслідуваннями, а також кількома загадковими смертями осіб, посвячених у тайну.

В кінці тих античних пригод рукописи під великою таємницею потрапили до якогось глибоко законспірованого бібліофіла на ім'я Апеллікон, який за роки довгої кропіткої праці відчистив пергаменти, вивів з них хробаків і поновив чорнильні написи згідно з тодішніми техніками реставрації. Але реставратор не мав філософської освіти і при відновленні — не хотячи цього — спотворив частину текстів.

Після

Відгуки про книгу Інше ґроно проникнень і свідчень - Володимир Львович Єшкілєв (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: