На краю ненависті - Уляна Пас

Кладу конверт на стіл перед Золотовим і швидко покидаю зал. Говорити з ним немає жодного бажання. Ян в черговий раз довів, що придурки нормальними людьми бути не можуть. Шкода, звісно, але факт.  

Повертаюся у зал, де відбуваються зйомки, і помічаю Валерію, котра, схоже, чекає саме на мене. Коли я наближаюся, вона усміхається. Ух, добре, що хоча б вона не злиться через моє запізнення. 

- Послухайте, я хотіла вибачитися, - починаю, але вона одразу ж мене перебиває.  

- Не варто, Аміно. Я знаю, що ти професіонал, а це запізнення… Творчі люди - вони ж такі. Можуть інколи щось забувати. 

- Приємно, що ви мене розумієте, - абсолютно щиро відповідаю. - Обіцяю, що таке більше не повториться. 

- Я тобі вірю, - вона киває і подає мені теку. - Ось тут твій обсяг роботи на наступний місяць. Саме цей випуск журналу буде присвячений дню народженню видавництва. Тому усе має бути на вищому рівні. Усі твої плани та побажання щодо фотосесій можеш узгоджувати зі мною або з Яном. 

- Краще з вами, - швидко випалюю, а Валерія лише усміхається. Невже у мене на обличчі написано, як цей тип мене дратує? 

- Чудово! Тоді можеш переглянути усі локації для зйомок. Я готова вислухати твої пропозиції. До роботи, Аміно! 

Валерія залишає мене саму, і нарешті в мене є трохи часу, щоб привести себе до ладу. Підправляю макіяж і вже через десять хвилин із мавпочки я перетворююся на доволі симпатичну особу.  

Зайнявши столик біля вікна, де знаходиться ноутбук і все необхідне для зйомок, нарешті розгортаю теку й на наступні кілька годин просто випадаю з реальності. Ех, даремно Валерія дала мені цю теку. От працювала б я за її прямим настановами, а тепер доведеться змінювати усе. Це якщо вона погодиться на мої умови та бачення справ. 

Звісно ж, прихопивши теку та блокнот з нотатками, прямую одразу до неї. У кабінет Золотова не піду за жодних обставин. Краще хай вона сама потім усе йому пояснює. Тільки от щастя моє було недовгим, адже у кабінеті Валерія була не сама, а в компанії Яна.  

- Аміно, ти щось хотіла? - питає зацікавлено.  

- Так, я переглянула те, що ви мені залишили. І… хочу запропонувати свої ідеї. 

- Чудово! - Валерія наче знала, що я заявлюся сюди. Вказавши мені на стілець навпроти її столу, мені довелося сісти туди, якраз поряд з Яном, котрий сидів, закинувши ногу на ногу. Він поглядав на мене так, наче я повна ідіотка. І це розізлило мене ще більше.  

Вдихнувши якнайбільше повітря, я швидко почала розповідати про власне бачення цих фотосесій. Якщо Валерія уважно слухала та кивала, то Ян просто ігнорував мої слова і постійно поглядав на годинник.  

- Так, стоп! - коли ж йому набридло, він просто зупинив мене на пів слові. - Аміно, я не збираюся змінювати усі плани тільки через те, що тобі не подобаються локації зйомок.  

- Тоді я не буду знімати моделей там, де ви це прописали! - відповідаю роздратовано.  

- Зараз ти схожа на вередливе дитя, а не на професіонала! - гиркає і підводиться на ноги. - Професіонал працює у будь-яких умовах і вміє зробити ідеальний кадр. Від тебе я чую одне лише скиглення. Де ж твій професіоналізм? 

 - Послухай, ти, - підскакую на ноги слідом за ним, готова до кінця відстоювати свою думку.  

- Аміно! - Валерія з’являється поміж нами, наче рефері. Схоже, реально злякалася, що ми можемо повбивати одне одного. - Я думаю, що тобі варто перепочити. Завтра перша зйомка, тому підготуйся. 

Це що, вона так стримано просить мене звалити?! А я що? Та запросто! Головне, щоб не бачити цієї клятої фізіономії, котра дратує мене нереально.  

Опинившись на вулиці, глибоко вдихаю кілька разів і намагаюся заспокоїтися. Цікаво, яка муха вкусила клятого Золотова? Ну не може людина за один день так сильно змінитися! Чи все-таки може? 

Розмістившись на своєму залізному коні, одягаю шолом і помічаю Яна, котрий також покинув будівлю. Він швидкими кроками відправився до свого автомобіля, а вже за мить авто зі свистом зірвалося з місця.  

Їхати ще кудись мені зовсім не хотілося. Чергова сварка з Золотовим забрала багато сил, тому найкращим варіантом було поїхати додому та добре виспатися, адже завтра на мене чекала перша зйомка. І не будь-де, а на пляжі.