Ти мене зрадив - Лада Короп

Стою на балконі у квартирі Лани та курю цигарку. Думки рояться у голові наче бджоли. З Ланою я зайшов занадто далеко. Навіть не розраховував на це. Думав звичайний роман на декілька місяців. Тим більше вона сама цього хотіла. Відверто себе пропонувала там у нічному клубі. Звабила мене і звела з розуму. Мені хотілося просто сексу без наслідків і зайвої відповідальності. 

Тепер все змінилося. І мені потрібно розповісти їй правду. Про Аліну та сина. Так це буде нелегка розмова та Лана має право знати. Між нами не легка інтрижка, а набагато більше. Тому обманювати її буде великою помилкою.

 Та й не порядно відносно неї.

 – Про що думаєш? – цікавиться Лана. Вона стоїть позаду мене потім підходить ближче, але доторкнутися не наважується. 

– Та так. Про багато чого. Нам потрібно серйозно поговорити, – повертаюся до жінки й роблю серйозний вигляд.

– Це щось серйозне? – питає.

– Так. Від цього залежить подальша доля наших стосунків. Як ти до цього поставишся. 

– То ходімо на кухню. Я зроблю кави й ми поговоримо. Не мерзнути ж нам тут, – Лана бере мене за руку й ми йдемо до кухні.

  На дворі тільки п'ята ранку, тому ще дуже темно. Ми сидимо закутавшись у плед й п'ємо гарячу каву з молоком. 

– Ну то про що ти хотів поговорити? – згадує Лана.

– Мілано, я хотів тобі сказати..., – не встигаю договорити, бо у мене починає вібрувати мобільний. 

Беру до рук мобільний телефон і бачу, що мені прийшла смс-ка від Аліни. Жирним шрифтом. Відкриваю її й читаю написане: "Дімка захворів. Погано почувається і хоче тебе бачити. Залиш хоча б на годину свою шалаву й приїдь до нас". 

– Щось не так? Ти якийсь стурбований, – каже Лана й кладе долоню мені на плече. 

– Все нормально. Просто виникла термінова справа. Лано, вибач та я піду. Нашу розмову доведеться відкласти. Я швидко одягаюся й взуваю черевики на ходу. Мілана проводжає мене до дверей і вже на самому виході я цілую її повільно у губи.

– Все мені пора. Я тобі зателефоную, – кажу й не обернувшись біжу вниз сходами. 

Аліна ніколи не була хорошою матір'ю. Її завжди тусовки та друзі цікавили більше ніж власний син. Коли Дімка був маленьким я багато часу проводив з ним разом. Тому він звик до мене набагато більше. Раніше ми з ним завжди були вдвох. Колись я навіть думав, що зможу Аліну навернути до сім'ї. Зроблю так, що вона кохатиме тільки мене. Та Аліна постійно кудись зникала. Багато пила й не ночувала вдома. Як то кажуть у кожного своя точка кипіння. Мені це все остогидло і я почав віддалятися від Аліни й навіть Діми. 

– Татку, ти прийшов? – радісно кричить Дімка, коли мене бачить. 

– Так, любий. Я тут з тобою, можеш не хвилюватися, – відповідаю сину й посміхаюся. 

– Тепер я швидко виздоровію, – промовляє Дімка й одразу ж хапається за живіт. 

– Що таке Дімко? Що тебе турбує? – питаю схвильовано й гладжу сина по голові. 

– Мене дуже болить живіт і постійно нудить. Я й справді бачу, що синові погано. 

– Аліно, потрібно викликати лікаря. Малому зовсім погано, – кажу до дружини коли вона заходить до кімнати Дімки. 

– Навіщо? Сьогодні вдень до нього приїздив батьків лікар й оглядав його, – сердито відповідає Аліна. 

– І що він сказав? – Звичайна інфекція. Само пройде. 

– Цікаво як? Без лікування, – огризаюся на Аліну. 

– То йди й сам купи ліки, а не по коханках вештайся, – знову починає Аліна. 

– Давай список. Я поїду до аптеки й все візьму, – шиплю. 

– На бери, – Аліна грубо простягає мені папірець з рецептом ліків. 

– Де його нянька? – обурено запитую. 

– У своїй кімнаті. – То скажи їй хай посидить біля Дімки. Бо з тебе користі мало, – гаркаю на Аліну і виходжу з кімнати. 

Осінь змінила свою милість і стала холодною та вологою. На дорогах з'явилася ожеледиця. Заводжу автомобіль і намагаюся заспокоїтися. Аліна нікудишня мати. Її взагалі не цікавить власний син. Невже за стільки часу не можна було купити ліки? Дімці б стало набагато легше. Мене аж трусить від цієї жінки. Вона абсолютне зло. Не можу повірити, що вона настільки егоїстична. Їду нічною дорогою. Вулиці слабо освічені ліхтарями. Аптека знаходиться у десяти хвилинах їзди, звідси. Беру потрібні ліки в аптеці й повертаюся до машини. Довелося їхати аж у місто тому, що місцева аптека вже була закрита. Мій мобільний знову вібрує.

 Я дивлюся на екран. Смс-ка. На цей раз з дуже коротким текстом: "Все добре?". Набираю відповідне:"Так". І сідаю у машину. Робота двигуна мені зовсім не подобається. Їду й відчуваю, що машиною заносить. Дивлюся на дорогу й бачу як мені назустріч їде велика вантажівка. Якщо щось не зроблю, то ми вріжемося один в одного. Намагаюся маневрувати автомобілем та у мене погано виходить у таку погоду. 

Ще трохи й зіткнення не уникнути. Натискаю на гальма й різко звертаю у бік. Навіть не помічаючи, що лечу у прірву.

Шановні мої, щиро вдячна за ваші зірочки, але нагадую стосовно відгуків. Автору дуже важливо знати думку читачів. Бо саме ви є моїм натхненням. Люблю вас.