У череві дракона - Микола Данилович Руденко

Воно й справді так: гностики з давніх часів гуртувалися в родини не за кровними ознаками, а за духовними. Зимовими вечорами я запалювала в печі, бо ми всі троє любили погомоніти біля живого вогню — і я, і Павло, і Карпо Трохимович. Це й була наша духовна родина.

Десь уже в березні, коли сніг зійшов, ми сиділи біля печі. Електрику вимкнули, бо вона заважала відчувати нашу зріднілість з живим березовим вогнем. У хаті панував затишний, ніби навіть одухотворений, напівморок. На стінах і стелі вигравали рухливі одсвіти полум’яних язиків.

Раптом я побачила у вікні якесь незнайоме обличчя. Воно було не старе, оздоблене акуратними вусиками. Я наступила Павлові на ногу й тихо шепнула:

— Поглянь на шибку.

Павло рвучко обернувся до вікна — і обличчя одразу ж зникло. Павло хутко метнувся до дверей, я ледве спіймала його руку.

— Не ходи!

Але він не послухався — зник за дверима. Хвилин через десять повернувся й розчаровано сказав:

— Втекло, бісівське насіння. Це не з наших. Видно, з київських топтунів.

Тоді Карпо Трохимович сказав такі слова, яких я не забуду до кінця днів моїх:

— Держава ця впаде незабаром. Впаде обов’язково. Може, років двадцять протримається, не більше. Як це в Біблії сказано: Бог з-під неї забере хлібну основу. Доки ж цього не сталося — нас ніхто не зрозуміє. Але треба, щоб потім зумів хтось пояснити людям, чому це сталося. Бо то ж таки йо-йо-й як не просто! Мого пояснення не приймуть — тут сучасна наука потрібна. Василь це здужав, царство йому небесне. Бережіть його працю, благаю вас. Бо якщо наука цього не осягне — рід людський на землі увірветься.

Назва села.

ГПУ — одна із чекістських абревіатур.

Філософський словник за редакцією М.М. Розенталя і П.Ф. Юдіна, стаття «Матерія». (Прим, автора).

Там само.

Автор, безумовно, розуміє, що фізичні формули, котрі тут і далі подаються, зацікавлять не кожного читача. А дехто навіть сприйме їх як засмічення художньої тканини твору — адже досі ніхто з письменників навіть у науково-фантастичних романах не зважувався нав’язувати читачеві фізичні формули. Що ж, у таких докорах, безперечно, є сенс. А проте автор гадає, що є сенс і в його міркуваннях, котрі зводяться ось до чого. 1) Все, зроблене людьми, видимо чи невидимо колись містило в собі оцей дратівливий знак: «Вперше». 2) У вік науково-технічної революції не так уже й мало охочих помізкувати над фізичними формулами. 3) Сама їх поява в романі засвідчує, що ця історія не вигадана автором. Щоправда, в Київському інституті філософії марно шукати людей, які тут названі й описані, — адже автор користувався правом романіста, яке добре відоме кожному культурному читачеві. 4) Кому заважають фізичні формули, той має законне право проминути їх, як здебільше роблять гуманітарії, читаючи філософські твори з приводу точних наук. Сьогодні на фізику звикли дивитися мов на дійну корову: якщо в дійницю не дзюрчить, то й не варто морочитися з абстрактними розумуваннями заради чистої гносеології. А коли сюди приплітається ще й онтологія (метафізика), тоді охочих до обговорення знайти майже неможливо.

Окремо слід зауважити: ніхто із знавців фізики не міг заперечити формул по суті — від них просто відмахувались як від чогось такого, що перебуває за межами фізичної реальності. Приблизно так, як від перпетуум-мобіле.

Ось чому з’явився цей роман: автор за його допомогою прагне розкрити філософську сутність субстанціональної фізики — тобто такої фізики, яка перебуває на грані фізичного й метафізичного. Час її народження вже наспів. Кому ця ідея не до вподоби, той знайде дуже простий вихід — відкине геть цю книгу. Автор, чемно вклонившись, погодиться з такою критикою: читач завжди правий. (Прим. автора).

Тепер, коли читачеві відома Сила Моносу як С4/G, ми, використавши формулу   , зможемо переписати ньютонівський закон всесвітнього тяжіння на радіуси монад:

Імпульс на квантовому рівні виглядає так: , де λ  — довжина хвилі, h — стала Планка, поділена на 2π. Підставивши цей вираз у формулу імпульсу монади, дістанемо: . Величини і λ мають ту саму розмірність, отже: см2. Звідси й отримуємо квант простору. Або, кажучи інакше, ми дістали найменшу просторову константу. Це, безумовно, світова константа, бо ми її отримали із трьох відомих світових констант. Радіуси атомних монад іще менші, але ж до світових констант вони не належать — вони є константами лише в межах своїх власних систем. (Прим. автора).

Українська Радянська Енциклопедія, т. 14, с. 143. — К., 1963.

Московська газета «За рубежом» (1978, ч. 24) передрукувала повідомлення із лондонської газети «Нью сайєнтист», в якому обстоюються згадані твердження. Вони повторюються в багатьох інших виданнях. (Автор).