Зірки Егера - Геза Гардоні

З боку льохів, засапавшись, бігли жінки, несучи на головах дерев'яні глеки, а в руках — дійниці чи шаплики. Вони теж поспішали у східний бік. Ева подалася за ними. Пробігши повз конюшні, жінки зникали в невеликому підземеллі, яке вело кудись донизу — там горіли два ліхтарі.

Це були Темні ворота. Вони зв'язували зовнішні укріплення з внутрішнім фортечним муром.

Ева кинулася навздогін за жінками.

Пилюга й сморідний дим густішали. Все несамовитіше лементували і билися турки й угорці. На валу, на драбинах і помостах — всюди лежали трупи, і більшість долілиць. В одному з убитих Ева впізнала отця Балінта. Він упав навзнак. Шолома на голові в нього не було. Довга біла борода почервоніла від крові. Але рука все ще стискала шаблю.

Ева перечепилася через булаву з довгим руків'ям, схопила її і кинулася східцями нагору. Бій уже переходив у рукопашний. Солдати, стоячи на мурах, зіштовхували турків униз. Котрась із жінок зіштовхнула із стіни колоду, яка з одного кінця горіла. Друга, розмахнувшись, кинула в турка палаючу хрестовину.

Дві гармати одночасно вистрелили з вежі.

Ева подивилася в той бік і побачила свого чоловіка. Гергей тримав у руці тліючий гніт і дивився вниз, намагаючись побачити, куди влучило ядро.

На гребені стіни лишилося п'ять чи шість турків. Їх збили звідти. На мить настало затишшя. Солдати обернулись і щосили закричали:

— Води! Води!

Поруч з Евою голосно вимагав води старий воїн у шоломі, він притулився до напівзруйнованого муру. По його обличчю стікав кривавив піт, кров сліпила йому очі.

Ева впізнала батька.

Вона вихопила глек у котроїсь із жінок, простягнула йому, допомогла притримати. Старий жадібно припав до глека: в нім було старе єгерське вино, а не вода.

Він пив, не відриваючись, і вино текло у нього по вусах. Нарешті він відірвався від глека і глибоко зітхнув.

Ева побачила, що рука в нього тліє і димить. Та й не дивно — адже кисть руки аж до зап'ястя була в нього дерев'яна. Очевидно, зайнялась вона від палаючої просмоленої соломи, а старий цього й не помітив.

Ева жбурнула на землю глек, булаву і вхопила батька за руку. Вона знала, де прикріплювалась дерев'янка. Вправними рухами розстебнула вона пряжку й кинула дерев'янку на голови туркам.

А старий вхопив шаблю лівою рукою і, висунувшись з вежі, вдарив по очеретяному щиту, оздобленому мідним півмісяцем.

Перестрибуючи через мертві тіла, Ева побігла далі, до чоловіка. То палаючий сніп соломи пролітав перед її очима, то позаду неї виспівували кулі. А солдати все пили й пили. Вони просили тільки води. Навіть вода була для них нектаром. А що вже казати про вино! З кожним ковтком в їхні тіла ніби вливалася чудодійна сила.

Серед лементу й вереску турків, що копошилися внизу, розлігся гучний голос Золтаї:

— Ідіть же, пси! Йдіть! В раю Магомету привіт передайте!

А вже наступної миті він крикнув:

— На добраніч!

Але турок, до якого були звернуті ці слова, напевно забував відповісти.

— Ілері! Ілері! — надривались ясаули.— Ми перемогли! Ми перемогли!

Нові юрмища, нові драбини, нові вервечки живих видиралися вгору по купах мертвяків.

— Аллах! Аллах!

Нарешті Ева знайшла Гергея. Він підпалив гніт бочечки, наповненої порохом, і скинув її донизу. Потім зірвав з голови шолом, підскочив до якоїсь жінки, вихопив у неї глек і почав пити так жадібно й поспішно, що червоне вино текло по куточках його губів.

Ева простягнула свій глек якомусь солдатові і обернулася, щоб підняти шолом Гергея. Та тільки-но вона схилилась, як раптом в очах їй запекло від диму палаючої смоли. Вона випросталась, протерла очі, але Гергея вже не побачила.

Озирнулась праворуч, подивилася ліворуч — усі солдати раптово поприсідали навпочіпки.

Внизу, неподалік від муру, пролунав залп. Куля вдарила в шолом Еви, і шолом тріснув.

Ева похитнулась і не зразу отямилась.

Внизу гриміла пекельна музика, долинало бухкання сотень барабанів, завивали сурми.

Під муром якийсь довготелесий ясаул пронизливо кричав:

— Я аюха! Я аюха! Сюди! Сюди!

Внизу стояли змішані війська. Замість яничарів пригнали асабів у шкіряних шапках і акинджі в червоних ковпаках.

Оточений десятьма дебелими яничарами, з вигуками «Ілері! Ілері!» на мур кинувся дервіш з прапором у руці. Він був у білій волосяниці. Голову замість ковпака з верблюжої вовни прикривав шолом.

Угорці ніколи не стріляли в дервішів, та оскільки цей дервіш був у шоломі і з шаблею в руці, в нього вистрелили. Ева теж звернула на нього увагу.

Вітер на