Зірки Егера - Геза Гардоні

Знизу піднімався залізний дах. З мурів падали величезні камені. Залізний дах розступався, проковтував каміння і з'єднувався знову.

— Окропу! — загорлав Золтаї, підбігши до краю стіни.

Побачивши Золтаї, Гергей кинувся вниз, до гармати.

Деревна смола була вже там у відкритій бочці.

Гергей звернувся до гармашів:

— Закладайте смолу поверх пороху! І скільки влізе! Смолу втоптуйте, аби й великі шматки дрібно покришились! А клейтух засовуйте легко!

Тієї ж миті зі стіни полився окріп.

Куди не влучало каміння, попала вода. Накриття раптом гойднулись і роз'єдналися. Турки, лементуючи «Ей ва! Медед!», повискакували з-під накриттів.

Та на мурах їх лишалося все ще багато. Гергей навів на них мортиру і вистрілив. Але турків не меншало. І тоді він пішов на них з жердиною.

— Гергею! — пролунав вигук Пете.

— Я тут! — хрипко відізвався Гергей.

— Ще п'ятдесят чоловік тобі привів! Досить?

— Спасибі! Накажи внизу розпалювати вогнища, і нехай несуть нагору окріп!

Дим від нового залпу турецьких рушниць змішався з димом мортир.

Гергей помчав назад до гармати.

— Заряджена? — спитав він.

— Заряджена! — відповів старий Гашпар Кочиш.

— Вогонь!

Гармата викинула сніп вогню.

Деревна смола вивергнулася з гармати двадцятисажневим вогняним струменем. З мурів зіскочили навіть ті турки, яких лише сягнула вибухова хвиля.

Пролунали розлючені вигуки офіцерів і ясаулів.

З вежі було добре видно, як турки тікають від стін. Асаби, піади, мюсселлеми, делі, сипахі, гуреби, акинджі — всі упереміш нажахано тікали до шанців. Хто трусив рукою, хто ногою. Обагрені кров'ю, вони вже не були схожі на людей. Ясаулам і агам удалося їх затримати лише громовими криками. І втікачів гнали назад уже не нагайками, а шаблями.

— Герої, за мною! — ревнув Дервіш-бей.

Поранених, оглушених турків знову охопило піднесення. Закривавлені, з піною на губах, похапали вони штурмові драбини й помчали просто до того муру, на якому стояли угорські гармати.

Попереду мчав Дервіш-бей. Його біла хламида почервоніла від крові. Затиснувши в зубах дорогоцінний бунчук, він дряпався на мур без щита.

Поруч драбиною попереду всіх піднімався ага — здоровенний чолов'яга, справжній велетень. Чалма на ньому була завбільшки з гніздо лелеки, а шабля — завширшки як сокира ката.

Гергей озирнувся і знову побачив біля себе зброєносця. Напружуючи всі сили, той саме піднімав величезний камінь. Підняв його і жбурнув донизу.

— Балаже! — тупнув ногою Гергей.— Йди геть звідси!

Останні слова його прозвучали вже не хрипко, а дзвінко.

Балаж не відповів. У руці в нього була довга італійська шпага, яку він прихопив у кімнаті Добо. Юнак кинувся до драбини, якою піднімався Дервіш-бей.

Гергей подивився вниз.

— Гайване! — закричав до велетня, коли той, важко відсапуючись, виліз на мур.— Ти, тварюко! Буйволе! — І додав по-турецьки: — Думаєш, нема на тебе зброї?

Турок здивовано втупився в Гергея; його широке, вилицювате обличчя скам'яніло.

Скориставшись цим миттєвим оціпенінням, Гергей встромив йому списа в груди.

Велетень вхопився однією рукою за списа, другою замахнувся, готуючись завдати Гергею смертельного удару. Але рука його розітнула лише повітря, і велетенське тіло повалилося на одне із залізних накриттів.

На цей час на мур уже виліз і Дервіш-бей.

Ева відсмикнула голову й тільки так уникнула удару його списа. Та наступної миті сама завдала йому удару шпагою і влучила в ліву руку, якою він тримався за мур. Вовняна тканина рукава розірвалася, але з-під неї сяйнула блискуча кольчуга.

Одним стрибком Дервіш-бей опинився на мурі. Вхопивши шаблю, що звисала в нього на ремені, він, розлючено сопучи, пішов на Еву.

Ева відскочила, викинула шпагу вперед і, широко розплющивши очі, чекала нападу.

Але турок не був новачком у школі смерті. Він побачив, що перед ним не шабля, а шпага, і знав, що на викинуту вперед шпагу натикатися небезпечно. Він одразу зупинився і зробив випад, розраховуючи відвести шпагу вбік, а вже наступним ударом послати молоденького зброєносця на той світ.

Та Еві теж був знайомий цей прийом. Вона черкнула шпагою знизу вгору і, миттю описавши коло, ухилилася від шаблі. Коли ж Дервій-бей захотів завдати їй другого удару, Евина шпага ковзнула йому під пахву.

Турка врятувала кольчуга: дзенькнула сталь. Дервіш високо підняв шаблю і опустив її Еві на голову.

Еві здалося, що