Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей
— Хто їх тобі дістав?
Нік сидів на землі, а дівчинка вмостилась у нього на колінах, обняла за шию і терлася своїм обчикриженим волоссям об його щоку.
— Мені дала їх королева блудниць, — сказала вона. — Ти знаєш, як називається той бар?
— Ні.
— «Королівський Червінець», — готель і універмаг.
— Що ти там робила?
— Я була помічницею блудниці.
— А що робить помічниця блудниці?
— Вона несе шлейф її сукні, відчиняє їй дверці екіпажа й показує, в яку кімнату заходити. Я думаю, що це все одно, що фрейліна.
— І що ж вона каже блудниці?
— Вона каже все, що їй спадає на думку, якщо воно звучить пристойно.
— Наприклад, братику?
— Наприклад: «О мадам, мабуть, досить утомливо такого спекотного дня, як сьогодні, сидіти пташкою в позолоченій клітці». Щось таке.
— Ну, а що каже блудниця?
— Вона каже: «Так, утомливо. Але й дуже приємно». Тому що блудниця, у якої я була помічницею, з бідної родини.
— А ти з якої родини?
— Я сестра чи брат письменника, і я гарно вихована. Саме тому головна блудниця і все її коло хотіли, щоб я слугувала в них.
— Ти одержала ці смачнющі цукерки?
— Звичайно. Вона сказала: «Візьми собі ці цукерочки». «Дякую», — відповіла я. «Передай від мене привіт братові й попроси, щоб він зупинявся в нашому готелі завжди, коли приїжджатиме до Шібойгена».
— Ану, киш з моїх колін! — сказав Нік.
— Але вони саме так і кажуть у Шібойгені, — сказала Мала.
— Мені треба йти готувати вечерю. Ти голодна?
— Я сама приготую.
— Ні, — сказав Нік. — Ти краще розважай мене розмовою.
— Тобі не здається, що нам тут буде весело, Нікі?
— Нам уже й тепер весело.
— Може, розповісти тобі, що я ще робила для тебе?
— Тобто перед тим, як вирішила показати наочні наслідки й обрізала коси?
— Це й справді наочні наслідки. Почекай, зараз я тобі все розкажу. Можна, я поцілую тебе, поки ти готуєш вечерю?
— Потерпи хвилинку, я скажу, коли буде можна. Що ж ти збиралась робити?
— Ну, я думаю, що я зіпсувалася минулої ночі, коли вкрала віскі. Як ти думаєш — можна зіпсуватися, раз укравши віскі?
— Ні. Та й пляшка однаково була відкоркована.
— Так. Але я взяла порожню пінтову пляшку й четвертину з віскі, що була на кухні, й налила з четвертини в пінтову пляшку. Коли я наливала, трохи віскі розлилося мені на руку, я злизала його й подумала, що це, напевне, зіпсувало мене.
— Яке воно на смак?
— Жахливо міцне і якесь дивне, і від нього трохи нудить.
— Це не могло зіпсувати тебе.
— Справді? От добре, бо як би я могла на тебе гарно впливати, якби була зіпсована?
— Не знаю, — сказав Нік. — Ну, а що ж ти ще збиралась робити?
Вогонь тим часом розгорівся, і Нік, поставивши на нього сковороду, поклав у неї кілька шматків бекону. Сестра спостерігала за його рухами, обхопивши коліна руками. Нік дивився, як вона розчепила руки й опустила одну вниз, сперлася на неї, а тоді випростала ноги. Вона вчилася поводитись по-хлоп'ячому.
— Я повинна навчитись тримати руки як слід.
— Тримай їх подалі від голови.
— Я знаю. От якби тут був якийсь хлопець мого віку, щоб я могла його наслідувати.
— Наслідуй мене.
— Так було б найкраще, правда? А ти не сміятимешся з мене?
— Може, й сміятимусь.
— Я сподіваюсь, що під час нашої мандрівки розучусь поводитися по-дівчачому.
— Будь певна.
— У нас однакові плечі й ноги.
— Що ти ще збиралася робити?
Нік смажив форель. Бекон на сковорідці скрутився й побурів на жару з дерев'яних трісок, нарубаних із бурелому. Запахло смаженою фореллю. Нік помастив шматочки риби жиром, перевернув їх і помастив з другого боку. Стемніло, і він повісив полотнину за маленьким багаттям, щоб вогонь не помітили здаля.
— Що ж ти збиралась робити? — запитав він знову. Мала нахилилася вперед і сплюнула у вогонь.
— Ну як?
— Все одно ти не доплюнула до сковороди.
— Ой, те, що я задумала, — погане. Я вичитала це в біблії. Я хотіла взяти три великих цвяхи, по цвяхові на кожного, і забити їх у тім'я двом переслідувачам і тому хлопцеві, коли вони спатимуть.
— А чим ти забивала б ті цвяхи?
— Обгорненим молотком.
— А як би ти обгорнула молоток?
— Я б обгорнула його як слід.
— Цвяхи для цього досить незручні.
— Але ж у біблії дівчина зробила саме так, і раз я бачила озброєних чоловіків, лазила поміж них уночі, коли вони спали п'яні, й навіть украла їхнє віскі, то чому б я не змогла зробити всього іншого, особливо, якщо я вичитала це в біблії?
— У біблії не згадується про обгорнений молоток.
— Напевне, це я переплутала з обгорненими веслами.
— Можливо. Але ж ми не збираємось нікого вбивати. Тому, власне, ти й пішла зі мною.
— Я знаю. Але злочин легко вдався б і тобі, й мені, Нікі. Ми не такі, як інші. А потім я подумала: якщо вже я зіпсована, то могла б прислужитися тобі цим.
— Яка ти ще дурненька, Мала, — сказав Нік. — Послухай, ти добре спиш, коли нап'єшся міцного чаю?
— Не знаю. Я ніколи не пила чаю на ніч. Хіба що чай з м'яти.
— Я заварю тобі слабенького чаю й додам туди згущених вершків.
— Не треба, Нікі, якщо в нас сутужно з харчами.
— Вершки трохи присмачать твій напій.
Вони заходилися їсти. Нік відрізав собі й сестрі по дві скибки житнього хліба і вмочив по одній із них у беконовий жир на сковороді. Вони з'їли той хліб з рибою, добре підсмаженою й дуже смачною. Потім укинули кістки в багаття і з'їли бекон, зробивши собі з другого шматка хліба сендвічі. Мала напилася слабенького чаю із згущеним молоком, і Нік заткнув дві дірочки в бляшанці прутиками.
— Більше не хочеш?
— Ні. Форель була чудова і бекон теж. Я гадаю, нам пощастило, що в них виявився житній хліб.
— З'їж яблуко, — сказав він. — Можливо, завтра в нас буде краща вечеря. Може, ти не наїлась, Мала?
— Ні, наїлася.
— Ти справді не голодна?
— Ні. Я наїлася. В мене є трохи шоколаду, хочеш?
— А де ти його взяла?
— У своїй скарбниці.
— Де?
— В скарбниці. Там, де я ховаю свої скарби.
— Ого!
— Це свіжий шоколад. Тут у мене є
