Saint Porno. Історія про кіно і тіло - Богдан Логвиненко
Актори наперед ніколи не знають, з ким будуть зніматися, вимагати фото свого наступного партнера, аби примірятись «хочу — не хочу» вважається моветоном, непрофесіоналізмом. Тим паче більшість із них — молоді і привабливі, що там обирати — колір очей? І от заходить одного разу він: типовий гопнік у спортивках і з відповідною поведінкою, репчик з телефону слухає. Я сиджу на макіяжі, поглядаю на нього і думаю: «Зараз встану і піду». Цей тип, мабуть, одразу бачив мою настороженість, і, як виявилось потім, був новенький, і раптом почав наше знайомство з компліментів і пильної уваги до мене. О так, це було чудове перевтілення, він, напевно, зрозумів, що я не була в захваті від нього. Я одразу згадала про власне життя моєї сексуальності і вирішила ризикнути. В результаті це вийшов один із найприємніших сетів на моїй пам’яті: від його доторків по мені бігали мурашки, всі його форми, розміри, рухи, запахи і смаки виявились ідеальними для мене. Пацанчик з району, від яких мене нудить, виявився ніжним пристрасним коханцем, яких у мене були одиниці, він досконало володів технікою доведення дівчат до екстазу. Ну де в житті справедливість? Я трахалася з ним, наче навколо нас не було камер і купи світла, наче ми були не на знімальному майданчику, а в ліжку, це страшенно добре. Потім цей сет став одним з моїх найпопулярніших, мабуть, глядачі все ж відчувають різницю між фейковими пристрастями і щирою віддачею та задоволенням. Щойно зйомки закінчилися, він радо лишив мені свої контакти і запропонував звертатись, якщо занудьгую, але це скоріше була формальність, багато хто так прощається з новими партнерами по знімальному майданчику і рідко коли це до чогось призводить, та й ніякий секс не вартий того, щоб страждати від спілкування з ним до і після, але ті зйомки — це було просто щось неймовірне.
Взагалі хотілось би робити порностудію, де знімаються виключно ті, хто любить секс. Порностудію іншого рівня. Так, я знаю, я дитина-квітка, хіппі, ідеалістка. Але хіба це неможливо? Створити студію, де, звісно, всі працюють за гроші, але пріоритетом для кожного актора є задоволення, а не заробіток. Бо, звісно, серед тих, хто особливо знімається у Росії, є і безліч таких, хто просто відробляє. Комусь це все в печінках, але це простий спосіб заробітку. Я не можу сказати, що сама набагато краще. Але людей, що не люблять власну роботу, багато скрізь і особливо багато в нашій пострадянській Європі. Виходиш на вулицю, їдеш в метро, заходиш у супермаркет — ти завжди бачиш їх, ці понурі очі, ці нереалізовані тіла і нещасливі душі. У Росії з цим іще гірше, можливостей робити своє ще менше, цензура, корупція, забитість…
Але в Росії можна, принаймні, знімати порно. Хоча це абсолютно нелегально. Всі страшенно бояться пукнути, в новинах «маскі-шоу» прикривають різні притони й казино, і всім відомо, що рано чи пізно вони доберуться і до порностудій. Коли? Коли студії почнуть платити менше, ніж хочеться їх апетитам. Порностудії в Росії виглядають як чорні діри, все знімається зазвичай у старих царських будинках з дужими стінами або особняках, де ніхто не може поскаржитись на шум і викликати мєнтів, але все одно всі на стрьомі, кожен дзвінок у двері викликає неабиякий переполох, усі постійно кричать: «Закрий вікно!» Це наче якісь чорні мітки на тілі міста — вікна зачинені, зашторені або заклеєні чорним поліетиленом. Навіть якщо про все домовлено — ніхто не може бути впевненим, що домовленості будуть виконані. Це Росія, дєтка. Але порноринок її настільки великий, що студії у Пітері — як гриби. Легалізувати неможливо заборонити. За два роки зйомок я жодного разу не чула про якісь резонансні маскі-шоу на студіях.
Інша справа — дитяче порно. Цей жанр не має нічого спільного з тим, у що граються дорослі. Я ніколи не брала у такому участі і не візьму. Тут уже не йдеться про моральні принципи, тут йдеться про кримінал. Якщо дорослі в праві вибрати, що їм дивитися, з ким спати, знімати це на камеру чи ні, то діти — підневільні, їх приводять на зйомки батьки, які отримують за це немалі гроші, або діти потрапляють у погані компанії, що, зрештою, часто теж є провиною батьків. Усім відомо, що дитячі порностудії існують, але я ніколи не перетиналася з тими, хто коли-небудь у житті був до них причетний. Або просто люди бояться в такому зізнаватися, бо це справді кримінал.
Наступного дня я грала цнотливу дівчинку, яка прийшла на важливу співбесіду в статусну компанію. За сюжетом начальник і начальниця, які обіцяли робоче місце, роздягали мене й усіляко принижували, примушували засовувати в себе різні предмети, а самі тільки роздивлялись і придумували нові умови проходження «співбесіди». Того ж дня другим сетом я прийшла на огляд до медсестри-німфоманки, яка по-діловому мене роздягала, щупала, а тоді проводила гінекологічне обстеження досить страшними на вигляд, як із арсеналу середньовічних катів, але безпечними у використанні предметами. Наступного ж дня я була вже домінантною — била свого сценічного чоловіка і на його очах зраджувала з іншим, принижуючи і знущаючись над тим фізично й вербально. А за кілька годин знову грала жертву, цього разу прибиральницю, яка працювала в туалеті і підглядала за чоловіками. Один із них це побачив і вирішив провчити молоденьку прибиральницю. Це був перший у моєму житті чоловік, якого я по-справжньому злякалася, він був класичний холоднокровний жорстокий маніяк. Потім виявилося, що в житті він абсолютна протилежність: приємний, начитаний, ввічливий, доброзичливий. Так, це був, можливо, єдиний по-справжньому професійний актор, якого я зустріла в Росії, він на майданчику справді викладається і грає свого персонажа, а не просто дрочить. У Європі
