Двері в день. Міс Адрієна - Гео Данилович Шкурупій

Гай трохи посміхнувся, згадавши дорослу дочку Яновського, яка вже мала своїх дітей, але нічого не відповів.

– Я дуже люблю дітей, – продовжувала Марія, – у Максима Самбора є дівчатко, таке мале, біляве і… часто не має чого їсти, – з жалем у голосі сказала вона. – А в інших… скільки я їх знаю…

– Я теж багатьох знаю, – наче вихвалюючись, сказав Теодор, пригадавши дітей Совза.

Йому чогось не хотілося відставати від Марії в цьому питанні, і він розповів про вихрясту Оленку, що іноді закопувала в землю в кутку двора голову зарізаної качки або курки і регулярно поливала її, щоб виросла велика качка.

Непомітно вони перейшли до іншої теми, і Гай став запрошувати Марію приїхати до містечка, оповідаючи, що він познайомить її з Оксаною Совз, з Оленкою, з робітниками.

– Тільки без провожатого не їдьте, – зауважив Гай, згадуючи, які пригоди можуть трапитися в дорозі, і чомусь згадавши свого дикого гостя, що завітав до його вагона.

– Вже так і поїхала! – засміялась Марія. – Ви забуваєте про батька…

– А все ж таки пам’ятайте, що тепер подорожувати дуже небезпечно! От сьогодні до мого вагона вскочив якийсь дядько. Хто його знає, хто він такий! – і Гай розповів про свого гостя.

Марія слухала Теодора дуже уважно. Вона трохи зблідла, і очі їй поширшали.

– Ви кажете, що в нього було подзьобане обличчя? – з зацікавленням запитала вона.

– А що?

– Так, я таких бачила… Вони дуже неприємні…

– Чому? – здивувався Гай. – У нас є кілька таких робітників, але вони дуже славні хлопці!

– Так…

Марія відповідала, зовсім не пояснивши своїх слів. Тут була якась межа, за яку вона не хтіла перейти.

– Коли приїжджатимете на село, заходьте до нас, – швидко заговорила вона, побачивши, що її батько разом з робітниками заходить у двір. – Заходьте, Тодику! – якось благаючи, подивилась вона на нього, взявши за руку. – Приходьте!.. – потім швидко підвелася й пішла до хати.

Гай теж підвівся з призьби і пішов назустріч Терещукові й робітникам. Виявилось, що Терещук забирав у робітників деякі речі. Обличчя Антоші сяяло від задоволення, і він тепер мовчки дивився на Терещука, на клуню, на Гая, на небо.

Терещук покликав Петутрія і за його допомогою звідкись повиносив борошно, сало, ще щось, що було потрібне більше робітникам, ніж Терещукові. Коли обмін був закінчений, Терещук, прощаючись з Гаєм, тихо сказав, торкаючи до його куртки:

– Заїжджайте, молодий чоловік, мені дуже приємно, що я познайомився з вами.

Виходячи з двору з товаришами, Гай увесь час поглядав на хату, чи не вийде Марія, але вона чомусь не виходила. Гай з великою неохотою залишав садибу Терещука і йшов похнюпившись, не звертаючи уваги на веселу розмову товаришів.

Вони йшли повз довгий паркан, що оточував садибу й сад Терещука, позаду всіх плентався слюсар, зігнувшись під важким мішком. Коли він підійшов до одного з кутків паркану, звідти раптом з’явилась запихкана Марія і зупинила його.

– Це для ваших діток, – сказала вона Антоші, простягаючи йому клуночок цукру.

Антоша здивовано подивився на неї, але вона вже махала рукою Гаєві, який помітив її, і потім швидко зникла за тином.

ХІ

Дія знову вертається на своє місце

«…Мій батько все так само грає одним пальцем „Ще не вмерла Україна”, я ж згадую про нашу зустріч. Марія».

Теодор Гай дочитав листа. Він йому одразу нагадав маленькі минулі події останніх днів. Сама Марія яскраво виринула йому в уяві, й він пригадав її навіть до маленьких рисочок обличчя. Він так само стояв біля вікна в кімнаті Совза і задумливо дивився на вулицю. З кухні було чути, як стукала тарілками Оксана Сова, грюкнули двері, коли вибігали на двір обидва хлопчики Совза, і незабаром Теодор почув тихі, брязкотливі звуки мідяної сурми, – це вже сам Совз по обіді розважався, граючи на сурмі, але в нього чомусь нічого не виходило, може, тому, що він пообідав, а може, тому, що не було відповідного настрою, бо звуки були якісь мляві та стримані.

Гай, прочитавши листа, знову пригадає таємничу особу, що приходила сьогодні до Оксани, він пригадав її хвилювання, пригадав, як поставилась і Марія до його оповідання про несподіваного гостя, зрозумів якісь недоговорені моменти в листі, зв’язав це все і навіть мимоволі скрикнув:

– Так це ж та сама!..

Совз здивовано поглянув на нього і, думаючи, що Гай заговорив з приводу його гри, радісно зауважив:

– Сурма? Звичайно, та ж сама…

– Та ні, особа… – докінчив Теодор свою думку.

– Яка особа?..

– Я його бачив у вагоні…

Тепер у Совза все переплуталось, він навіть залишив сурму.

– Його… особа… а хто ж воно таке? Чоловік чи жінка?..

– Чоловік! – відповів неохоче Гай, побачивши, що встряв у неприємну історію і що доведеться відповідати на різні запитання, що на них він не хотів би відповідати зовсім.

– Це все твої штучки, Тоде, – заговорив Совз, – завше щось вигадаєш, і все без пуття!

І Совз, вважаючи, що розмову вичерпано, взявся за сурму. Він випустив якийсь жахливий звук, а потім почав перебирати клапанами, надуваючи своє обличя до розмірів величезного червоного пухиря.

Гай, радий, що відчепився від нього, зробив кілька кроків по кімнаті. Він був трохи занепокоєний. Випадкова зустріч у вагоні дивно зв’язувала його з двома жінками, які знали цю особу і чомусь заховували це, ніби тут були якісь серйозні причини.

Без сумніву, що ця висока хижа постать, яку він бачив крізь вікно кімнати, і та, що він її бачив у напівтемному вагоні, одна і та ж особа. Що ж спільного між ним, Оксаною та Марією, цього Теодор Гай ніяк не міг відгадати. Це була загадка.

Після першого знайомства з Марією Гаєві пощастило бачитися з нею ще двічі, тільки в ці рази батько її Степан Терещук нічого про це не знав. Тепер, пригадуючи ці зустрічі, Гай знову пригадав дивне поводження Марії, ніби вона чомусь боялася свого батька, ніби щось заховувала від Гая, ніби щось непокоїло її тихе життя сільських буднів. Все це ще більше переконало Теодора Гая, що він несподівано, мимоволі став свідком якихось захованих подій, що оточили його з усіх боків, як непролазні нетри. Треба було або вибратися з цих нетр, або зрозуміти все, що відбувалося навколо нього, і виявити свою активність, скерувавши її на потрібний шлях. Думки Теодора, коли він ходив по кімнаті Совза, або дивився в вікно на вулицю, скажено стрибали з одного моменту на інший, але все це були манівці, що на них легко було заблукатися.

Дуже мало