Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст. - Неля Ваховська

Однією з характерних рис літератури цієї доби є прагнення фактографічно відтворити Поворот, описати його топографію — тож тут детально прописані маршрути руху Берліном, які можна відстежити по карті. Ця топографія Берліна як серця Повороту, заломлена через суб’єктивний досвід протагоністів, неминуче обертається фантасмагорією: місто постає тілом, в якому Об’єднання спричинило розривання старих шрамів, поновлення рани розділення для нового її загоєння: андрогіном, що віднаходить свою половинку й єднається з нею в любовному екстазі (але й актом зґвалтування чи проституювання Сходу); простором безкінечного протистояння чоловічого (західного) й жіночого (східного); очуженою картою приватного досвіду з прадавніх часів — від юрського періоду до Об’єднання.

Недовіра до медійно симульованих ефектів викликала до життя літературні експерименти з деконструкції соціальних нашарувань суб’єкта аж до оголення його базових інстинктів — жаги життя і смерті, що проявляються як хіть і страх. У тоталітарному суспільстві витіснень і заборон вони сублімуються в жагу влади як маніпуляції іншими й тотальної симуляції життя (В. Гільбіг), а також у втечу в колективну безликість, що стирає всі сліди роду, всі рани ідентичності. За Р. Їрґлем, постійним станом Німеччини є біженство — замасковане пунктуальністю й пристойністю відчуження від себе аж до втрати здатності відчувати біль. І жодні Повороти неспроможні повернути чутливість монстру на ім’я Німеччина, доки він (чи вона) не прийме свої травми і страхи, визнаючи себе за жертву.

Так, не будучи медіумом політичної сатири абощо, ця література спромоглася стимулювати суспільну дискусію про кризу Об’єднання, потребу нового опрацювання історії Німеччини останніх 50 років, ба навіть артикулювати витіснений колективний афект симульованої революції. В цій антології ми пропонуємо зріз німецької літератури 90-х років — з її провокативністю, епатажністю, стилістичним розмаїттям та політичністю на побутовому рівні — власне, це кілька прикладів соціальної антропології сучасності, конструйованої засобами літератури.

Автори, представлені в антології, переважно належать до найбільш активного в 90-ті роки покоління 30-річних і репрезентують як східно- (Єнс Шпаршу, Дурс Ґрюнбайн, Катя Ланґе-Мюллер, Райнгард Їрґль), так і західнонімецьку літературу (Свен Регенер, Томас Гетхе), а також старше покоління «лівих» письменників (Фрідріх Крістіан Деліус та Вольфґанґ Гільбіг). Нам видалося цікавим запропонувати читацькій увазі перші форми критичної реакції на Об’єднання — фейлетон (Лотар Куше) та сатиру (Томас Брусіг), а також есеїстику й поезію Повороту (Дурс Ґрюнбайн). Особливої уваги заслуговують нео-аванґардні пошуки Райнгарда Їрґля й Томаса Гетхе. Усі художні тексти супроводжені літературознавчим коментарем, який їх контекстуалізує й інтерпретує. Тлумачення основних реалій, абревіатур та імен пропонує словник-довідник у кінці книжки.

Повертаючись до метафори Керстін Гензель, лишилося зазначити, що в післяповоротні 90-ті для політичного тіла Німеччини саме література — аполітична, проте дієва в сфері політичного — постала казковою, проте лихоманковою голубкою. Її благовіст нещадно вказав на колективні рани, анестезовані риторикою турботи та єднання, даруючи не надію, а викриття, не відповідь, а запитання, не присуд, але пошук. І хтозна, можливо, саме тому неможливий проект об'єднання таки зміг зреалізуватися.

Денні Клаппер

Про собак і людей

До творів Дурса Ґрюнбайна

Ніхто й сказати не годен, чого йому не бракує.

Шок допоможе. Так легковажно підірване кимось,

Злітає в повітря все твоє життя[2]

Дурс Ґрюнбайн. Лекція про основу черепа

Шок, датований 1989/90 роками: раптовий, не очікуваний ніким крах НДР, відкриття Берлінського муру й стрімке Возз’єднання. Тогочасні події, що заскочили окремого індивіда зовсім непідготовленим і сколихнули суспільство аж до основ — із усіх вуст зривалося тоді слово «божевілля», — змінювалися так швидко, що могли потонути у власному вирі. Одним із тих, хто намагався зафіксувати це стрясання до основ, був Дурс Ґрюнбайн. Народжений 1962 року в Дрездені, він увійшов до останньої ґенерації, котра свідомо переживала НДР та «зиму системи». Своє сприйняття Повороту він описуватиме пізніше як стрімке прискорення, звільнення, революційний чад, землетрус, та перш за все як народження нового голосу — власного голосу. Сам Ґрюнбайн постає у віршах та есе як особистість, глибоко вражена досвідом переживання Повороту, як носій розгубленої свідомості «у момент її руйнації, котра пізнає мури, на які натикалася досі». Він постійно повторював, що його письмо є письмом всупереч забуванню. Вірш є для Ґрюнбайна формою, призначеною для того, щоб виражати стан переходу, коли час зненацька стає зворотнім, а простір — рухомим, і вимагати мови, якої не існувало досі. В одній із промов він каже: «Кожен натяк був натяком на жахи того досвіду, який могла подолати лише сповільнена кінозйомка, згідно з типовим для вірша принципом конструктивної втрати реальності. Через це й телеграфний стиль, і ощадливі рухи мімічних м’язів під час метричного мовлення. Просто динаміка подій вимагала ущільненої форми повідомлення. Під тиском внутрішніх і зовнішніх поворотів вірші поставали наче відлиті з іншої форми».

У першій збірці віршів у прозі «Сіра зона зранку», яка з’явилася у 1988 році, за рік до падіння Берлінського муру, Ґрюнбайн намагався до певної міри фотографічно відтворити у мотиві «втраченого міста» сірість соціалістичних буднів. Вірші другої збірки, з якої ми в цій антології презентуємо цикл «Портрет митця замолоду прикордонним псом», є насправді наче відлитими з іншої форми. Ґрюнбайн відмовляється від вірша у прозі та міметично-реалістичного відображення сірого повсякдення на користь антропологічного реалізму, письма, визначеного фізіологією, котре вже у метричній формі, набагато більш тверезо ставить питання, що керує людиною й історією. Вже назва збірки — «Лекція про основу черепа» — задає тематичне поле, в якому Ґрюнбайн ставить питання і сподівається знайти відповіді: дослідження (людського) тіла.

Не дивно, що після розпаду соціалістичної імперії знову стають актуальними питання та протиріччя, що були центральними впродовж усього XIX ст. та перших двох десятиліть XX ст., але після світових воєн були тимчасово поховані за залізною завісою, лежали там, заморожені й засипані пилом забуття, знаходячи у наперед визначеному вимірі історичної логіки та ідеалістичного очікування на зцілення марксистсько-ленінського штибу свій припасований до системи, пущений бігати по колу вияв. Говорячи словами Поля Валері, коли ідеї пробудилися від сну в момент падіння Муру, факти — точніше, простір і тіло — поєдналися в новій концентрації. У своїй подячній промові на отримання премії Ґеорґа Бюхнера у 1995 році Ґрюнбайн згадує, що з «гігантської роботи з ідеалізації, здійснювати яку ще Шиллер вважав своїм завданням», у ліриці XIX ст. невдовзі почали пробиватися нові голоси — стриманіші й більш тверезі, але в жодному разі не байдужі до свого об’єкта