Замогильні записки - Франсуа Рене де Шатобріан

визнання. Я сподіваюся лише спокою, в мої літа він необхідний; проте я без вагань пожертвував ним, коли декрети відновили й посилили гоніння на королівську родину. Я отримав утішні пропозиції: уряд Луї-Філіпа хотів мене задобрити; я не заслужив такої прихильності; я довів, наскільки огидна вона моїй природі, зажадавши своєї частки від знегод мого старого короля. На жаль! не я був причиною цих знегод; навпаки, я намагався відвернути їх. Я згадую ці обставини зовсім не для того, щоб надати собі ваги і розхвалити себе не по заслузі; я всього лише виконував свій обов’язок; я просто пояснюю, щоб виправдати незалежність своїх висловлювань. Ви, пані, не можете не пробачити цієї прямоти людині, яка з радістю пішла б на ешафот, аби повернути вам трон.

Коли я постав перед Вашою Величністю в Карлсбаді, я, можна сказати, не мав щастя бути Вам відомим. До того часу Ви ледве удостоїли мене кількох слів. Поговоривши зі мною наодинці, Ви змогли переконатися, що я не та людина, якою Вам мене, можливо, малювали; що незалежний склад розуму нітрохи не вадить стриманості моєї вдачі і не зменшує мого захоплення прославленою дочкою моїх королів і пошани до неї.

Я знову благаю Вашу Величність узяти до уваги, що коли я й маю яку-небудь силу, то запорука її – у лавах істин, викладених у цьому листі, точніше, у цій доповіді; саме ці істини зближують зі мною людей, що належать до різних партій, і повертають їх до боротьби за законну монархію. Якби я знехтував нинішні погляди, я не мав би ніякої влади над своєю добою. Я намагаюся об’єднати навколо старовинного трону сучасні ідеї, перетворюючи їх з ворожих на дружні. Якщо не спрямувати приплив ліберальних ідей у русло оновленої законної монархії, він загубить монархічну Європу. Доти, поки два принципи – монархічний і республіканський – залишаться поділеними нездоланною перешкодою, вони вестимуть війну не на життя, а на смерть: честь освятити єдину у своєму роді будівлю, знову зведену з каміння, що залишилося від двох колишніх споруд, належала б Вам, пані, Вам, що пережила найвище і найтаємничіше з випробувань – незаслужене нещастя, Вам, позначеній на вівтарі кров’ю невинних жертв, Вам, що святістю і строгою стриманістю заслужила право відчинити чистою і благословенною рукою браму нового храму.

Ваші знання, пані, і Ваш величний розум прояснять і виправлять усе сумнівне і неправильне, що закралося, можливо, в мої оцінки сучасної Франції.

Я закінчую цей лист, охоплений невимовним хвилюванням.

Отже, палац богемських володарів став Лувром для Карла X та його святобливого і царственого сина! Градчани стали замком у По для юного Генріха! А ви, пані, в якому Версалі мешкаєте Ви! з чим порівняти Вашу віру, Вашу велич, Ваші страждання, якщо не з вірою, величчю і стражданнями тих жінок з коліна Давидового, що плакали біля підніжжя хреста. Хай буде Вашій Величності дано побачити, як монархія Людовіка Святого у славі повстає з могили. Хай буде мені дано вигукнути, згадуючи добу, що має ім’я вашого славного предка, – бо, пані, ніщо не гідне Вас, ніщо не сучасне Вам, окрім людей та подій великих і священних:

Звеличивши Творця, Я визнав би негайно законного царя! [106]

З найвищою пошаною, пані, залишаюся Вашої Величності найсмиренніший і найпокірніший слуга

Шатобріан».

Написавши цього листа, я знову зажив звичайним життям: я повернувся до моїх старих священиків, до відлюдного куточка мого саду, що здався мені набагато прекраснішим, ніж сад графа фон Хотека, до мого бульвару Анфер, мого Західного кладовища, моїх «Записок», які воскресять мої минулі дні, а головне – до маленького гуртка в Аббеї-о-Буа. Доброзичливість серйозної дружби народжує багато роздумів; мені досить кількох миттєвостей серед рідних душ; потім я відшкодовую цю витрату розуму двадцятьма двома годинами неробства і сну.

‹Шатобріан отримує листа від герцогині Беррійської, який кличе його до неї у Венецію, і вирушає в дорогу›

3
Щоденник подорожі з Парижа до Венеції. – ‹…› Верона. – Перекличка мерців. – Брента
7 – 10 вересня 1833 року, у дорозі

‹Гори Юра; Альпи, Мілан›

Я минув Верону не без хвилювання: саме тут я серйозно ступив на політичну ниву. Розуму моєму поставало те, чим міг би стати світ, якби жалюгідні заздрісники не постали проти моїх зусиль.

Верона, така жвава в 1822 році присутністю володарів Європи, у 1833 році поринула в безмовність; конгрес став для безлюдних вулиць таким же далеким минулим, як двір Скалігері або римський сенат. Арени, сходи яких за моєї пам’яті заповнювали сотні тисяч глядачів, зяяли пусткою; прекрасні будівлі, фасади яких світились вогнями, мокли під дощем, сірі і голі.

Скільки честолюбців зійшлося у Вероні! долі скількох народів вони досліджували, вивчали і зважували! Проведімо перекличку привидів, які не дають спокою мені у сновидіннях; розгорнімо книгу, яка буде розгорнена в день гніву: Liber scriptus proferetur [107]; володарі! князі! міністри! ваш посол, ваш колега повернувся на свою посаду: де ви? відгукніться.

Російський імператор Олександр? – Помер.

Австрійський імператор Франц II? – Помер.

Французький король Людовік XVIII? – Помер.

Французький король Карл X? – Помер.

Англійський король Георг IV? – Помер.

Неаполітанський король Фердинанд I? – Помер.

Герцог Тосканський? – Помер.

Папа Пій VII? – Помер.

Сардинський король Карл Фелікс? – Помер.

Герцог де Монморансі, французький міністр закордонних справ? – Помер.

Пан Каннінґ, англійський міністр закордонних справ? – Помер.

Пан Бернсторф, прусський міністр закордонних справ? – Помер.

Пан Генц, що був при австрійському канцлері? – Помер.

Кардинал Консальві, державний секретар Його Преосвященства? – Помер.

Пан де Серр, мій колега по конгресу? – Помер.

Пан д’Аспремон, секретар мого посольства? – Помер.

Граф де Нейперґ, чоловік удови Наполеона? – Помер.

Графиня Толста? – Померла.

Її старший і молодший сини? – Померли.

Мій господар, що приймав мене в палаці Лоренці? – Помер.

Якщо така велика кількість людей, внесених разом зі мною до списку учасників конгресу, перекочували до книги запису померлих; якщо народи і династії зникли з лиця землі; якщо Польщу розтоптано, а Іспанію знову знищено; якщо я вирушив до Праги для того, щоб побачити біженців – уламків того великого роду, який я представляв у Вероні, – що означають земні справи? Ніхто не згадує про розмови, які ми вели за столом князя фон Меттерніха; але – ось могутність генія! – жоден подорожній ніколи не зможе слухати спів жайворонка в полях Верони, не згадавши Шекспіра. Кожен з нас, копирсаючись у глибинах своєї пам’яті, знаходить все нові і нові лави