Замогильні записки - Франсуа Рене де Шатобріан
Королі думають, що, оточивши свій трон вартовими, вони зупинять рух умів; вони гадають, що, коли розішлють всюди опис прикмет, надійна варта зуміє заарештувати нові ідеї на кордоні; вони переконують себе, що засилля митниць, жандармів, поліцейських шпиків, військових судів перепинить їм дорогу. Але ці ідеї не ходять пішки, вони ширяться повітрям, вони літають, люди дихають ними. Всевладні уряди, які будують телеграфи, залізниці, пароплави і в той самий час хочуть утримати уми на рівні політичних догм чотирнадцятого сторіччя, діють непослідовно; відсталі й передові водночас, вони збиваються зі шляху, бо їхня теорія суперечить практиці. Розвиток промисловості невіддільний від розвитку свободи; доводиться або задушити ту й іншу, або допустити їх обох. Ідеї є всюди, де чується французька мова, і подають паспорт, виданий добою.
Ви бачите, пані, яка важлива відправна точка для правильного вибору. Дитя надії під вашим доглядом, невинність, укрита вашими чеснотами і нещастями, немов королівським покровом, – видовище, величнішого за яке я не знаю; це – єдиний шанс на перемогу законної монархії. Франція майбутнього може схилитися, не принижуючи себе, перед своїм славним минулим, зупинитися схвильовано, побачивши великий епізод своєї історії: дочка Людовіка XVI веде за руку останнього з Генріхів. Королева, що протегує юному принцові, ви воскресите в народі нескінченні спогади, які втілюються у вашій найяснішій особі. Бачачи, що тампльська сирота піклується про виховання сироти з роду Людовіка Святого, хто не відчує, як повертається в його душу давно забута довіра?
Бажано, пані, щоб це виховання, спрямоване людьми, чиї імена популярні у Франції, стало якоюсь мірою привселюдним. Людовік XIV, який обрав своїм девізом гордість і дотримував цього девізу, завдав своєму роду великого лиха, замикаючи синів Франції в рамках виховання східного.
Юний принц, як я міг помітити, наділений жвавим розумом. Він повинен завершити свою освіту подорожами по країнах старого і навіть нового континенту, щоб дізнатися, що таке політика, і не лякатися ні установ, ні вчень. Якщо він захоче піти солдатом на війну в якій-небудь чужодальній країні, не треба цього боятися. У нього рішучий вигляд; у жилах його тече кров його батька і матері; але якщо у хвилину небезпеки йому доведеться пережити яке-небудь почуття, окрім захвату славою, хай зречеться престолу: у Франції тому, хто не має відваги, не бачити корони.
Бачачи, що я розмірковую про таке далеке майбутнє, ви, пані, можете припустити, що я не вірю, ніби Генріх V незабаром сяде на трон. Я спробую неупереджено викласти всі доводи за і проти.
Реставрація може відбутися сьогодні, завтра. Характер французів такий мінливий, такий різкий, що переворот може відбутися будь-якої хвилини; у Франції хоч яку установу візьми, завжди можна ставити сто проти одного, що довго вона не протримається; у той момент, коли становище уряду, здається, міцне, як ніколи, його скидають. На наших очах народ обожнював і ненавидів Бонапарта, відвернувся від нього, знову підняв його на щит, знову відкинув, забув вигнанця, спорудив йому вівтарі по смерті, потім знов охолов. Цей легковажний народ завжди любив свободу тільки з примхи, але постійно марив рівністю; цей багатоликий народ був фанатичним за Генріха IV, бунтівним за Людовіка XIII, революційним за Людовіка XVI, похмурим за республіки, войовничим за Бонапарта, конституційним за Реставрації: сьогодні він продасть свої свободи монархії, названій республіканською, невпинно змінюючи свою суть з волі вождів. Він став ще легший на підмову з того часу, як розлюбив родинне вогнище і скинув ярмо релігії. Тому будь-яка випадковість може привести до падіння уряду 9 серпня, але цієї випадковості, можливо, доведеться чекати довго: ми народили на світ недоношену дитину, але Франція – міцна мати; своїм грудним молоком вона може виправити пороки, успадковані дитям від батька.
Хоча нинішня королівська влада не здається життєздатною, я все ж таки побоююся, щоби вона не проіснувала довше, ніж їй пророкують. За останні сорок років усі французькі уряди втрачали владу виключно з власної вини. Людовік XVI міг двадцять разів урятувати корону і життя; республіка загинула лише через свої безприкладні злочини; Бонапарт міг заснувати династію, якби не кинувся вниз з вершини своєї слави; якби не було липневих ордонансів, законний трон не впав би й досі. Голова нового уряду не зробить жодної з цих фатальних помилок; його влада ніколи не стане самогубною; він пускає в хід усю свою спритність, щоб її зберегти: він надто розумний, щоб занапастити себе якою-небудь дурницею; геніальні помилки і безрозсудства, що чиняться в ім’я честі і доброчесності, також не в його дусі. Він відчув, що війна може нашкодити йому, – і не воюватиме; хай Франція впала в очах чужоземців; велике діло: публіцисти доведуть, що ганьба – супутник виверткості, а ганьба – джерело впливовості.
Псевдозаконна монархія прагне до того ж, до чого й монархія законна, тільки за іншого короля: вона хоче порядку; їй легше, ніж законній монархії, добитися його шляхом свавілля. Деспотизм, що розмірковує про свободу і так звані королівські установи, – ось межа її мріянь; кожен доконаний факт породжує нове право, яке перемагає право старе; з кожною годиною нова монархія робиться все законнішою. У часу є дві влади; однією рукою він руйнує, другою творить. До того ж час впливає на уми самим своїм ходом; люди різко виступають проти влади, нападають на неї, нехтують нею; потім приходить утома; успіхи нової влади примиряють з нею: незабаром у числі супротивників її залишається лише жменька піднесених душ, чия постійність бентежить тих, хто не встояв.
Пані, цей довгий відступ зобов’язує мене дати Вашій Королівській Високості кілька пояснень.
Якби я не підносив вільний голос у дні благоденства, у мене не вистачило б хоробрості сказати правду в лиху годину. Я вирушив до Праги зовсім не з власної волі; я не посмів би набридати Вам своєю присутністю; відданість Вашій найяснішій особі небезпечна не в Празі, вона небезпечна у Франції; там я і був. Починаючи з липневих днів я не припиняв боротьби за справу законної монархії. Я перший знайшов у собі сміливість визнати Генріха V своїм королем. Французький суд присяжних, виправдавши мене, затвердив моє
