Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич

З другого боку грубки чулася притишена розмова. Сперечалося двоє.

— Інфузорія їсть собі якусь билинку, — бубонів сумно один голос, — інфузорію ковтає якась комаха, комаху жере хробак, хробака з'їдає курка. Курка! І все це — смерть, смерть, смерть…

— Звичайно! — пристрасно захлинався другий голос, присвистуючи крізь щербатий зуб. — Звичайно! Взагалі ідеальної людини бути не може. Що таке ідеал і ідеальність? Це тільки філософська категорія, термін для вищої абстракції, мірило розуму у собі і взагалі. Але ж візьмімо історію віків. Перший приклад — Леонардо да Вінчі[376]…

— Я тебе чудово розумію, — ще більше посмутнів перший голос, — ти скажеш своїми філософськими категоріями, що смерть одної істоти продовжує життя іншим! Але курку хоче з'їсти людина! А друга людина видирає її в неї з рота. І люди затівають бійку між собою. Починається війна! Війна!

— … І абсолютну якість людини ми можемо оцінювати навіть з погляду абстрактних категорій. Ми маємо таке право! Я кажу взагалі. Леонардо да Вінчі був славнозвісний художник, творець наукового, тобто ідеального, анатомічного малярства. Він такий же видатний скульптор, архітектор, фізик, математик, механік, інженер. Він…

— … І люди починають вбивати, знищувати одне одного! Знову смерть, смерть, смерть! Я тебе чудово розумію! Ти скажеш — до того, як вмерти, людина встигає залишити своє потомство. І ти говориш, що це й є ідеальне безсмертя!..

— Він нарешті поет! Він безперестанний мандрівник! Він професор і педагог! Він хірург!..

— Але ж це зовсім ніяке безсмертя! Це — казка про білого бичка! Адже курка вмерла! І людина вмерла! Вмер індивідуум! Вмер я!

Один одного співрозмовники зовсім не слухали. Козубенко проплазував за грубку і намацав в темноті ноги обох.

— Здорові! — сказав він. — Хто тут із вас Сербин, а хто Макар?

— О! — здивувався Макар. — Це Козубенко.

— Козубенко? — зрадів Сербин. — Слухайте, втлумачте ви, будь ласка, цьому йолопу, що…

Але Козубенко запалив сірника і роздивлявся на книжечку, яку взяв з Макарових рук.

— Розумієте, — обурився Макар, — таке свинство, держать тут у темноті, зовсім неможливо читати!

Книжка була «Интегральное исчисление» — Макар же вступив на математичний факультет.

— За що це вас сюди? — поцікавився Козубенко.

Сербин сердито хмикнув:

— Ми йшли вдвох. Вони питають документи. І в нас нічого з собою нема. А вони ж ні слова не розуміють!.. Кажуть, зараз має бути якийсь огляд. Хай подивляться хоч на студентський кашкет. Правда, студентський кашкет тільки в нього, — кивнув Сербин на Макара, — зате в мене студентська тужурка, і я думаю…

В цей час люстри вгорі раптом яскраво спалахнули, ясне світло залляло залу, і тої ж хвилини головні двері широко розчинилися. Десяток австрійців з гвинтівками і за ними двоє офіцерів увійшли до зали. Зала зашаруділа, загуркотіла — всі зводилися на ноги.

— Ругік![377] — гукнув один з офіцерів і зразу перейшов на ламану російську мову. — Астаца по міста! — Він вийшов на середину. — Которий шилаєк імєєт претенція і которий шилаєк без документ, тот шилаєк виходит тут і строить себя один после один…

Люди затупотіли, загриміли чобітьми, зводячися й простуючи на середину. Козубенко вхопив Макара і Сербина за руки і потяг за грубку, в тінь.

— Слухайте, — пристрасно зашепотів він. — Я член нового підпільного страйккому, за годину я маю бути чорті-де на засіданні, за всяку ціну, у мене інформації з лінії. Тобі все одно: ти будеш читати оцю книжку, ти даси мені твого студентського кашкета, а ти твою тужурку — може, вони мене випустять. А ви свої особи не завтра, так післязавтра доведете — подасте йому зараз заяву, чи що. Швидше!

Він заступив куток і чекав, поки Сербин скине тужурку. Макарова шапка була вже в нього на голові.

— Ти кажи йому, — зашепотів Макар, — по-німецькому: іх біи айн шюлер, айн шюлер… Розумієш?

— Як, як?

Макар проказав ще раз.

— Іх бін, іх бін айн шюлер, айн шюлер, — кілька разів повторив Козубенко. — Гаразд! — Він зірвався і побіг до середини. Але раптом спинився і вернувся назад.

— Дай сюди! — вирвав він у Макара його книжку і, нарешті, затиснувся між інші «шилаєк, которий без документ», що оточували німецького лейтенанта.

Сербин в самій сорочці і Макар без кашкета несміливо підійшли і приєдналися до групи теж. Козубенко стояв попереду — так, що його було дуже добре видно лейтенантові, — збивши студентський кашкет на потилицю і зовсім заглибившися в сторінки розгорнутої книжки.

Коли лейтенант спинився перед Козубенком, очікуючи його претензії, той так був заглиблений у читання, що в першу секунду лейтенанта навіть не помітив. І тільки коли лейтенант торкнув його стеком по плечу, він скинув неуважний, зовсім відсутній погляд на нього — книжка запанувала над увагою студента цілком. Втім, побачивши свою нечемність, він почервонів і розшаркався перед лейтенантом.

— Розумієте! — постукав він по сторінках розгорнутої книги. — Чортівськи цікава штуковина! «Интегральное исчисление»! Красота! Одірватись не можу. Ах, пардон, пардон, — знову схопився і зашаркав, кланяючись і якнайгречніше посміхаючись. — Їх бін шулер, шулер, розумієте, не той, що в карти шулер, а айн шулер, студент, айн штудент… Я йшов, розумієте, учить урок, лекцію, розумієте,