Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

— Ти боїшся мене? — Дмитро підійшов ще ближче, між ними була відстань уже менше одного кроку. Марта опанувала себе і не відступала.

— Не боюся, — на диво тихо сказала дівчина, дивлячись йому просто в очі, — я ненавиджу тебе.

— Чому? Бо я був одружений з твоєю сестрою?

— Бо ти розбив їй серце, ось чому. Вона голову втратила через тебе, робить необдумані вчинки. А ти поводишся, наче нічого і не було! Наче ти не зізнавався їй у коханні, а потім кинув! Я бачила, як ти на неї дивився кожного разу, коли ви були двоє, що ж змінилося за такий короткий час!? — голос Марти зірвався на крик і вона говорила все, що стільки часу тримала в собі, все, що вона переживала разом з Ритою, — ти мерзенна людина! Так легко відмовитися від коханої, чому!? — дівчина почала бити кулаками Дмитра в груди, — чому ти кинув її!? Чому знищив її віру в тебе!?

Сама того не очікуючи, Марта почала плакати і це дуже вибило її з рівноваги. Побачивши, що вона вже не може втамувати емоції, Дмитро акуратно взяв її руки своєю одною рукою, а іншою обійняв і міцно притулив до себе. Дівчина ще деякий час пручалася, але почуття взяли над нею гору і вона розридалася на плечі у Дмитра, міцно тулячись до нього так, ніби це було єдине, що могло б врятувати її в цю хвилину. Вони простояли так недовго, але достатньо, щоб Марта заспокоїлась та зігрілась. І вона дуже нехотячи відходила від Дмитра, бо їй насправді було дуже холодно. В ту мить вона подумала, що Рита досі не вийшла і одразу ж отримала повідомлення віж сестри, що та заснула і вже нікуди не хоче йти. Марта зрозуміла її стан, тому зовсім не образилася.

— Тобі вже краще? — голос Дмитра різко прозвучав у тиші, від цього Марта аж підскочила.

— Краще, кхм, — Марта відійшла на декілька кроків назад і не піднімала очей, наче її зловили за чимось дуже особистим, — якщо ти вже тут, то відвези мене, будь ласка, додому.

— Із задоволенням, — чоловік розплився у широкій посмішці і бігом відкрив дверцята автомобіля.

Довгий час вони їхали мовчки. Марта дивилась у вікно, а Дмитро кидав рідкі погляди на дівчину. Врешті вона ж і порушила тишу.

— То чому ви розлучилися?

— Це явно не те, про що я хотів з тобою говорити.

— Відповідай. Інакше ніяких розмов більше не буде.

— Гаразд, — Дмитро важко видихнув, — я кохав Риту, справді. Може не так сильно, як би їй хотілося, але у мене були почуття. Я був готовий заради неї на все, тільки от Рита вела себе дуже егоцентрично. В той період я ще не був так сильно залучений до справ батька і грошей у мене було не так багато, тому я хотів більше працювати, щоб дати їй все. А вона страшенно вередувала, вимагала сто відсотків моєї уваги. Я намагався спочатку зрозуміти її, пояснював, що працюю заради нашого майбутнього, та для неї це було абсолютно байдуже. Риті потрібно було все і зараз, але так не буває.

— Ну вона говорила, що їй бракувало твоєї уваги, але… я не зовсім впізнаю у цій розповіді свою сестру.

— І не впізнаєш. Бо коли ми зустрічалися, то вона була доброю і милою, а вартувало лише почати жити разом, як її ніби підмінили.

— Цікаво… — Марта задумалась, дивлячись у вікно. Їй стало якось неприємно від того, що щойно почула від колишнього чоловіка своєї сестри. Вона не вірила, що невже Рита справді була такою у їхньому шлюбі. Сестри завжди були такими близькими і Марта ніколи не помічала за нею чогось подібного. 
Подальша дорога знову була в суцільній тиші. Хоч Дмитро і ввімкнув якусь музику, Марта абстрагувалась від цього, поринувши повністю у свої думки. На мить вона подумала, що раптом теж так само поводилася у своєму шлюбі. Що теж так вередувала і через це у них з Назаром нічого не клеїлось. Марта легенько похитала головою, щоб прогнати ці думки, бо зовсім не розуміла, для чого їй згадувати дурнуватий фіктивний шлюб.

— Де тобі зупинити? — заговорив Дмитро.

— Отут в кінці вулиці, будь ласка, — дівчина не сказала своєї справжньої адреси, тому що вважала, що Дмитро вже й так занадто багато їй допікає.

— Був радий підвести тебе і допомогти, — чоловік посміхнувся і поклав руку Марті на плече.

— Добраніч, — вона швидко вилетіла з машини і попрямувала до свого нового будинку, який знаходився аж через пару сотень метрів.

Вранці Назар розлючено вимикав будильник, який продзвенів надто голосно і дуже невчасно, адже чоловік зовсім не виспався. Він був шалено злий, бо знову у нього зʼявились якісь проблеми через Марту. Хоч сьогодні на роботу йому не потрібно було йти, купа паперів чекало на нього вдома. До повного щастя закінчилась кава, тому довелося спускатися у кафе, що знаходилося на першому поверсі будинку. В такій годині там було дуже багато людей і це його розізлило ще більше, від чого він почав несвідомо тупотіти ногою.

— Я перепрошую, — до Назара звернувся жіночий голос.

— Так, — він повернувся і побачив позаду себе усміхнену дівчину.

— Ви не могли б розміняти мені гроші? Не хочеться ще стояти і чекати, поки дадуть решту, бо вже й так добряче запізнююся.

— Вибачте, — Назар винувато опустив очі, — на жаль я маю суму лише на своє замовлення.

— Ну нехай, не страшно, трохи почекаю, — дівчина знову посміхнулась і це здивувало чоловіка. Як в таку ранню годину можна мати такий хороший настрій, — до речі, я Марта, — вона простягнула руку, а його аж сіпнуло від імені.

— Назар, — чоловік швидко потис їй руку і знову сховав у кишені.

— Дуже приємно. Часто тут буваєте?

— Не зовсім. Надаю перевагу пити каву вдома. Але сьогодні недогледів і вона закінчилась.

— Це сумно, — Марта тихенько засміялася, — а я дуже люблю сюди приходити. Тут якась особлива атмосфера. Все таке осіннє, я дуже люблю цю пору року.

— А я не дуже, — Назар видавив із себе щось схоже на посмішку і відвернувся, закотивши очі. В голові була лише одна думка, що невже всі Марти якісь дивні. Хоча його колишня дружина з їхньої першої зустрічі здавалась йому ідеальною.

Нарешті отримавши своє замовлення, чоловік поспішив вийти надвір, бо в кафе було вже дуже багато людей. Він зупинився, щоб насипати цукру до свого напою, але щось йому це не надто виходило.