Вітри сподівань - Володимир Кільченський

пускати шпильки і він не сердитиметься, тож кожен з хлопців свого не упустив, щоб не поглузувати з побратима. Навіть молодий Степан Кукута і той таки зачепив Олексу:

— Олексо! Ти поглядай за Христиною, а то я як заграю — вона до мене аж прискаче!

Нарешті терпець Олексі увірвався, і він напутив Степана:

— Молодий ти для неї… Твоя справа — вигравай собі, а ми повеселимося! Правда, хлопці?

Всім сподобалась влучна відповідь Олекси, тож відчепилися від нього зі своїми словесними «колючками».

Через деякий час уже всі хлопці причепурилися і чекали Степана, який щось «ворожив» у кутку, посвистуючи на дудці. Нарешті дістав зі свого мішка ще й бубон і простягнув Болботу:

— Тримай, Овсію, будемо вибивати! Ось тобі й колотилка.

Веселим гуртом перейшли подвір’я і, зайшовши до хати, привіталися, мов якась рідня. Марко з Уляною вже виглядали з печі і ладні були стрибнути вниз, до козаків на плечі, якби не суворий погляд матері.

Христина запросила до столу, і всі дружно потягнули по чарчині, за господарку, та заходилися вечеряти. Не забарилися і сусідочки: вони одна за одною завітали до господи та присіли на долівку. Згадали Олексину пригоду з тією шляхтянкою і вволю насміялися, просячи, щоб розповів ще якусь кумедну історію зі свого козацького життя-буття. Але тут втрутився Степан, що так і совався по лаві, шукаючи слушної хвильки, аби вклинитися у розмову.

— Я хоч і молодший від вас, але бачу, що вам би тільки різні небилиці слухати, а яку музики вже і пальці сверблять, щоби заграти, то того не бачите. Ох і заграю! — вирвалось у Степана, і він, витягнувши з торби сопілку, заграв.

Всі притихли і, примостившись зручніше, приготувалися слухати. Хату наповнила чарівна мелодія сопілки, що якось одночасно причарувала усіх і вирвалася в лютневу ніч та попливла поміж засніженими хатами, неначе провісниця скорої весни.

Коли закінчилася ця мелодія, яка навіяла радість і сум одночасно, по хаті розляглася весела й більш знайома мелодія.

Приїхали три козаки, Та всі три однакі, Питаються: «Марусенька У которій хаті?» Один стоїть край віконця, Другий — коня в’яже, Третій — стоїть під дверима. «Добрий вечір! — каже. — Добрий вечір, стара мати, Дай води напиться. Пусти дочку, Марусеньку, Ой, хоч подивиться!» «Стоїть вода у ставочку, Коли хоч — напийся. Сидить дочка край віконця, Коли хоч — дивися!» «Не погожа в ставу вода — Піду до криниці, Не звичайна дочка твоя — Піду до вдовиці! У вдовиці дві світлиці, Ще й третя палата, А в дівчини одна хата, Та й та неприбрата. У вдовиці дві світлиці, Гарні вечорниці, Стоять чари заправлені В бутлях на полиці».

Затихла сопілка, і тут Овсій Болбот, який до цього часу тільки тримав у руках бубон, заторохкотів ним поверх голови і крикнув Степану:

— Танцювальної вріж!

Засвистіла свиріль, ударив бубон, підхопився Іван, а за ним — Павлина, і завертілося двоє, а в решти тільки п’яти свербіли, та піч «стояла посеред хати».

Ой лопнув обруч коло барила, Дівчина козака та й обдурила…

Заспівала Галина дзвінким голосом, і