Комедії - Арістофан
Стрепсіад
Ти й про богів міркуєш там у кошику?
Хіба з землі не краще?
Сократ
(поважно й урочисто)
Не здолає ум
Збагнути речі понадземні правильно,
Не знявшись вгору витонченим розумом,
230 В таке ж тонке повітря не полинувши,
З низин угору дивлячись, нічого я
Не бачив би. Землі бо сила спраглої
До себе вільгу думання притягує.
Те саме відбувається й з квасолею.
Стрепсіад
Невже?
То думка тягне вільгу і квасолю теж?
Зійди ж тепер до мене, мій Сократоньку,
Навчи того, для чого я прийшов сюди.
Сократ
Чого ж прийшов ти?
Стрепсіад
Вчитись красномовності.
240 Через борги з відсотками нестерпними
Я пропадаю, гину, весь описаний.
Сократ
Ти ж як в борги так необачно вплутався?
Стрепсіад
Ох, їсть мене зараза кінська поїдом.
Отож такої мови научи мене,
Щоб не платити лихварям. А я тобі
Віддячу щедро, от богами свідчуся.
Сократ
Яких богів ти мислиш? Тут боги твої
Й гроша не варті.
Стрепсіад
Як же присягатися?
Чи не грошем залізним, як у Візантії?
Сократ
250 Чи хочеш справжню божественну істину
Ти знати?
Стрепсіад
Хочу, свідок Зевс, якщо він є.
Сократ
Бажаєш ти розмову мати з хмарами,
Що за богів у нас?
Стрепсіад
Ще й як бажав би я!
Сократ
Ну, то сідай же на священне ложе це.
Стрепсіад
(сідає)
Сідаю.
Сократ
А тепер візьми вінок оцей.
Стрепсіад
Вінок? Ой-ой, Сократе! То ви хочете,
Як Адаманта, в жертву принести мене?
Сократ
Та ні. Ми всім, кого ми втаємничуєм,
Так робимо.
Стрепсіад
А що я з того матиму?
Сократ
260 В розмові тертим, як мука, розсипчастим
Ти станеш. Не тремти лиш.
(Посипає Стрепсіада борошном).
Стрепсіад
Зевс! Чи правда ж це?
Обсипаний, я стану й сам, мов борошно.
Сократ
Заспокойся, старий чоловіче, й помовч
та послухай молитви побожно.
(Молиться).
О владико й державче! Повітря ясне,
що землі широчінь обіймаєш,
Світлосяйний Ефіре і Хмари легкі,
громовинновогнисті богині!
Злиньте вгору, всевладні, свій образ явіть
мудролюбному неба дізнавцю.
Стрепсіад
Постривай, постривай, хоч закутаюсь я,
а то зовсім, до рубчика змокну.
От нещастя! Чому шкіряного бриля
не вдягнув я, виходячи з дому!
(Закутується).
Сократ
О всечасно шановані Хмари, прийдіть,
звідусіль перед нами постаньте!
270 Чи Олімпа священне верхів'я гуртом
сніжносяйливим ви обступили,
Чи в підводних садах Океана-отця
Ведете нероїд хороводи,
Чи із Нільського устя ви зливи-дощу
в золоті набираєте відра,
В Меотійськім болоті туманом лягли,
чи на скелях Міманта льодистих, —
Звідусіль нас почуйте і жертву прийміть,
і цій нашій молитві радійте.
ПАРОД
Здалека лунають співи Хмар.
ОДА
Перша половина хору
Хмари одвічно живі!
Встаньмо, явімося, росяномлисті, легкі, швидкоплинні!
З лона отця Океана бурхливого
Злиньмо на гори високі та бескиди,
280 Лісом одягнені,
З далекоглядних верхів неозористих
Гляньмо на ниви родючі, зволожені,
Й ріки, що світлими плетуться хвилями,
І на моря, бурунами запінені.
Сяйвом невтомним виблискує око Ефіру,
Даль у сліпучім промінні.
Скиньмо ж тумани, дощами насичені,
З тіл невмирущих і оком всевидячим
290 Землю огляньмо священну.
Гримить грім.
Сократ
О великоповажні Хмари ясні, ви почули мій заклик побожний!
(До Стрепсіада).
А до тебе долинули їх голоси в божественному гуркоті грому?
Стрепсіад
Та звичайно, й шаную, всечесні, я вас
І на ваше готов гуркотіння
Відповісти своїм: так сполохався я, так увесь я тремчу з переляку.
Вже пробачте — пристойно це буде чи ні, а до вітру повинен я бігти.
Сократ
А ти кинь свої дотепи й жарти дурні й не вдавай балаганного блазня.
Стань побожно й послухай: з піснями сюди наближається рій божественний.
АНТОДА
Друга половина хору
Діви, дощами рясні!
300 Злиньмо на землю розкішну Паллади,
Ми славне мужами
Прагнем Кекронове місто побачити.
Там невимовні, священні містерії, —
Всім втаємниченим
Двері святилища там розкриваються;
В дар наднебесним богам побудовані
Храми там висяться, пишно оздоблені.
Там найсвятіших блаженні процесії,
Жертви, вінками уквітчані й пишні бенкети, —
310 Там цілий рік святкування.
Прийде весна, і на ігрищах Бромія —
Співів змагання і танців загонистих,
Музика флейт гучномовних.
Стрепсіад
Зевсом-батьком благаю, Сократе, скажи, хто ці діви, що так милозвучно,
Так врочисто й велично співають? Скажи,
чи не вславлені то героїні?
Сократ
Зовсім ні, піднебесні то Хмари, людей бистроумних богині великі,
Що дарують нам розуму й мислення міць, і уміння словесно змагатись,
Балакучість, плести небувальщину хист, переконувать, зваблювать словом.
Стрепсіад
От чому, як почув я їх співи лункі, то душа моя злинула вгору
320 і дотепних про дим зажадала розмов, і тонких міркувань про тумани,
Щоб думками чиїсь побивати думки, позмагавшись у гострому слові.
Якщо можна, то дуже хотів би тепер я на них подивитися зблизька.
Сократ
Ну, то глянь же сюди, на горбистий Парнет!
Бачу, як вони тихо й спокійно
Звідти сходять додолу.
Стрепсіад
Де, де? Покажи.
Сократ
Он густими надходять рядами
Де по схилах лісних, де й по диких ярах,
стороною.
Стрепсіад
Оце дивовижа!
Я не бачу нічого!
Сократ
Уже під дверми.
Стрепсіад
От тепер я ледь-ледь розбираю.
Сократ
Аж тепер ти побачив їх! Замість очей в тебе, видно, гнилі кабачини.
Стрепсіад
Свідок Зевс, я вже бачу! Шановні мої! Все навколо вони заслонили.
Сократ
А раніш ти не знав, що богині вони, й не складав їм належної шани?
Стрепсіад
330 Зевсом свідчусь, не знав я, вважав їх за дим, за туман або росяний випар.
Сократ
Помилився ти, Зевсом клянусь! Отже, знай: це вони мудріїв поживляють,
Лікарів, ворожбитів, у перснях нероб кучерявих, що нігті фарбують,
Танцюристів у хорі й невдах-піснярів та дурисвітів-зорелічильців,
Дармоїдів годують усяких, а ті їх у віршах своїх прославляють.
Стрепсіад
От чому вони хмари вславляють швидкі, що «громницями згубними» мечуть,
«Стоголового смерча чуприну страшну», «буревійного вітру буяння»,
«Криводзьобих, метких, хижооких птахів, що в небесних ширяють просторах»,
Та ще «зливи потоками з росяних хмар», а зате на обід вони мають
І «форелі грайливої» ласий шматок, і з «дроздів співомовних» смаженю.
Сократ
340 А хіба це було незаслужено?
Стрепсіад
Ні, ти скажи, я прошу тебе щиро,
Коли
